Англійці усіх класів досі вірять у чудодійні властивості чаю. Чашка чаю зцілює, або ж принаймні суттєво полегшує, чи не всі дріб’язкові недомагання і нездужання — від болю голови до розбитих колін. Також чай є першою допомогою при всіх соціальних та психологічних проблемах — від надщербленого его та душевних травм до розлучення та смерті близьких. Цей дивовижний напій можна успішно застосувати як седативний та стимулюючий засіб — щоб заспокоїтись і збадьоритись, підбадьорити і надихнути. Немає фізичних чи психічних негараздів, з якими б не дала ради «чашечка доброго чаю»!
А поза тим, приготування чаю — це напрочуд дієвий механізм переносу: тільки-но англієць розгубився чи знітився (а це майже завжди), він притьмом біжить заварювати чай. Це універсальне правило: у будь-якій незрозумілій ситуації став чайник! От наприклад: прийшли гості, і всі, як завжди, мучаться з офіційним протоколом привітань. І ми такі: «Піду-но я поставлю чайник». Або ще: поговорили про погоду, і западає одна з тих незручних мовчанок. І ми кажемо: «То що? Може, ще чаю? То я піду поставлю чайник!». Чи на діловій зустрічі, не приведи Господи, доведеться говорити про гроші. Тоді ми пропонуємо чаю, щоб відтягти незручний момент. Стався нещасний випадок: люди покалічились, всі в шоці — час випити чаю! «Піду поставлю чайник!» Третя світова війна розпочалась — нависла загроза неминучої ядерної атаки. «Поставлю-но чайник…»
Ну, ви зрозуміли. Ми любимо чай.
А ще ми закохані у тостики. Тости — це те, без чого сніданок не сніданок, і ще — комфорт-фуд на всі випадки життя. Де не допоміг просто чай, обов’язково допоможе чай з тостами! У нас навіть є спеціальна «підставка для тостів» — суто англійська штуковина. Мій батько — він живе в Америці і його смаки та звички теж трохи американізувалися — називає її «тостоохолоджувачем» і каже, що вона покликана за секунду зробити з тостів крижинки. Захисники підставок, тобто англійці, натомість запевняють, що так тости залишаються хрумкими і сухенькими: підставка відділяє тости один від одного — вони стоять горизонтально і тому довго не м’якнуть і не сиріють. В Америці саме це з тостами і відбувається — їх там жужмом кидають на тарілку, де вони пріють і сиріють, а іноді ще й накривають серветкою, щоб вони ще більше розм’якли! Англійці радше їстимуть холодні, але хрусткі тости, а не теплі та розлізлі. Американським тостам бракує загартованості та гідності: вони спітнілі, метушливі та емоційні!
Та класовий індикатор з тостів нікудишній, адже тости люблять всі! У верхах, щоправда, побутує упередження до пакетованого тостового хліба, але тільки вже зовсім класово-стурбовані обходять його стороною. А от те, чим ви намащуєте тости, дуже показово свідчить про класову приналежність. Середняки та пани з верхів вважають, що маргарином мастити тости гоже лише «простому люду», вони ж беруть масло (ну, хіба б вони були на дієті або страждали на непереносимість лактози). Мармелад користується всенародною популярністю: оксфордський та данді — темний та густий — у фаворі серед верхів, а низи надають перевагу світлому ріденькому мармеладу з цедрою. Неписані правила варення згрубша такі ж: чим темніший колір та більші шматочки фруктів-ягід, тим аристократичніше варення! Деякі класово-стурбовані середняки та верхи середнього класу потайки віддають перевагу світлішому, рідшому, простацькішому варенню та мармеладу (можливо, через те, що вони є вихідцями з нижчих класів і в дитинстві їм полюбився мармелад з цедрою), але в намаганні відповідати класовим стандартам змушені купувати панські види варення та мармеладу. Ще показово, що тільки нижчі класи, зокрема низи середняків, намагаються виглядати круто і називають варення на французький манер — «конфітюр».