Застільні манери англійців, до якого б класу ті не належали, трохи погіршились, але, як зауважив Мікеш, все ще на доволі високому рівні. Найважливіші правила столового етикету — повага до навколишніх, заборона на прояви егоїзму та жадібності, намагання бути справедливими, ввічливими та товариськими — відомі усім без винятку англійцям. Однак, вони не завжди їх строго дотримуються. Жоден соціальний клас не має монополії на гарні чи погані столові манери.
Хоч сьогодні справжні «сімейні обіди» відбуваються переважно раз на тиждень, — а не щодня, як було колись, — маленьких англійців навчають казати «будь ласка» та «дякую» за столом (коли вони просять чи отримують їжу). Дорослі також поводяться доволі ввічливо. Всі ми знаємо, що їжу не можна просто хапати, її слід попросити; не можна собі вділити велетенську порцію, нічого не залишивши іншим; якщо вас не заохотили словами «їжте, а то охолоне», то не можна братися до їжі, поки страви не подадуть всім присутнім за столом; не можна брати останній шматок чи порцію страви, спершу не спитавши, чи є ще охочі; не можна говорити з повним ротом; не можна напакувати до рота величезну порцію їжі і гучно жувати; за столом потрібно вести бесіду, але не можна увесь час перебувати у центрі уваги, не даючи іншим слова; і так далі, і так далі.
Ми знаємо, що в ресторані до перелічених правил додається ще одне — виявляти повагу до офіціантів, зокрема, ніколи не підкликати їх клацанням пальців та гучними вигуками, чутними на весь зал. Правильно це робиться так: відхиліться на спинку крісла, дивіться на офіціанта, намагаючись перехопити погляд, а перехопивши, швиденько кивніть або поведіть бровою. Підняти руку — теж можна, так само можна стиха сказати до офіціанта, якщо він стоїть неподалік і ще не помітив ваші моргання: «Перепрошую!». Пильнуйте, щоб звернення не прозвучало командним тоном. Нам також добре відомо, що замовлення слід робити у формі прохань — із звичним набором «дякую» та «будь ласка». Ми знаємо, що категорично не можна здіймати бучу, влаштовувати сцени та привертати до себе увагу, якщо вибралися поїсти «в люди». Особливо неприйнятно здіймати галас через гроші. Хизуватися багатством так само негарно, як і демонструвати надмірну скупість. До людей, які, отримавши рахунок, починають ретельно звіряти, хто і наскільки позамовляв, ставляться зневажливо, адже така поведінка — це не лише вияв дріб’язковості, така дискусія неодмінно передбачає порушення заборони на розмови про гроші.
Може, ми й не завжди уклінно дотримуємося всіх цих правил, та принаймні знаємо про їхнє існування. Якщо ви запитаєте англійців про «столовий етикет», то спершу вони можуть подумати, що ви маєте на увазі манірні безглузді правила етикету — тобто що якою виделкою слід їсти. Та якщо перефразувати і спитати про те, як треба і як не можна поводитись за столом, чого їх навчали в дитинстві і чого вони навчають своїх діток, то вам розкажуть про перелічені вище універсальні закони «на всі часи». Придивившись уважніше, ви зауважите, що по-суті все зводиться до нашого засадничого принципу — справедливості.
Матусі з нижчих класів — зокрема ті з «поважної верхівки робочого класу» і з низів середнього класу — зазвичай пильно стежать, щоб діти ґречно поводились за столом. А от у колах середняків та верхів не так строго з вихованням манер — там батьки досі дотримуються нібито «прогресивних» методів виховання, популярних у 1970-х, які пропагують відмову від правил чи будь-яких обмежень і заохочують до нестримного самовираження. Я свідомо кажу «батьки», а не «матері», оскільки пани з середнього та вищого класів не такі закореніло патріархальні, а тому частіше за татусів з інших класів беруть участь у соціальному вихованні дітей.
Як ми вже попередньо з’ясували, соціальні верхи мають набагато більше спільного з робочим класом, аніж зі середняками: матері з вищих класів дбають, щоб діти засвоїли гарні манери за столом; чоловіки ж необов’язково дотримуються правил, якими дружини та виховательки нашпиговують їхніх дітей. Деякі чоловіки-аристократи славляться препаскудною поведінкою за столом, у цьому вони дуже схожі на люмпенів та маргіналів, яким байдуже до думки оточення.
Та це радше доволі рідкісний виняток: у принципі, представники усіх класів дотримуються основних правил поведінки за столом. А от подивившись під іншим кутом і вийшовши за межі базових правил столового етикету, можна помітити класові відмінності. Загадкові та вигадливі правила столового етикету, — як-от правило їсти-горошок-зовнішнім-боком-виделки, яким англійці прославилися на увесь світ і з якого всі підсміюються, — є прерогативою вищих кіл. Власне, можна зрозуміти тих, хто запідозрить, що єдиний зміст цих правил полягає в диференціації вищих класів від нижчих, адже дуже часто їм годі знайти якесь практичне пояснення.