Принцип «мало і помалу дорівнює добре»
Так їдять не лише горох. Я обрала для ілюстрації горошок тому, що всі сміються з нашого горошкопоїдання, та й сам собою горошок — набагато цікавіший за іншу їжу. Та класові правила столового етикету велять все їсти методом проштрикни-розчави, тобто виделкою зубцями донизу. Це правило стосується всього, що їдять за допомогою ножа та виделки. А оскільки мало що їдять без ножа та виделки, ми майже всю їжу розчавлюємо та проштрикуємо. Лише окремі страви, наприклад, перші блюда та салати, спагеті та наш традиційний пастушачий пиріг, можна їсти виделкою, тримаючи її у правій руці, і направляти зубці догори.
Лише нижчі класи, коли їдять виделкою та ножем, послуговуються американським методом — ріжуть усю порцію на маленькі шматки, а тоді відкладають на бік ніж і орудують виделкою, як маленькою лопаткою. Згідно з «правильним» — чи то пак, благороднішим — методом, їжу слід різати на маленькі порції по мірі споживання. А тоді кожну маленьку порцію треба загнати методом «проштрикни-розчави» на зовнішній бік видельця.
Принципи «мало дорівнює добре» та «помалу дорівнює добре» лежать в основі правил про класову диференціацію. Як на мене, то більшість цих правил придумали для того, щоб впевнитись, що їжу набиратимуть та доправлятимуть до рота маленькими порціями, помалу, даючи собі час пережувати, поки ріжеш, проштрикуєш, розчавлюєш та намазуєш їжу на виделку. Метод «ріж-проштрикуй-розчавлюй», який застосовують до гороху, м’яса та й, зрештою, всього, що потрапило у тарілку, служить чудовим прикладом нашої системи споживання їжі — на решту продуктів поширюються більш-менш ті самі правила.
От, візьмімо, хліб. Правильно («по-світському») їсти хліб, тобто все, де є хліб: сайки з хлібом, пате з тостами, ранкові тости з мармеладом — треба так: відламати (не відрізати) маленький шматочок хліба чи тоста, намастити маслом / паштетом / мармеладом той маленький клаптик, з’їсти його за раз, а тоді повторити процедуру заново. Помастити маслом (та будь-чим) увесь тост чи розрізану навпіл булочку — вкрай непристойно. Настільки, наскільки непристойно вгризтись зубами у стосик канапок, приготованих до пікніка. Крекери та печиво, подані до сиру, споживають так само, як хліб та тости — відламують маленький шматок, беруть до нього сир і їдять ту маленьку порцію за раз.
До цілої риби теж застосовують принцип «мало / помалу»: відділяти філе від хребта риби слід по одному маленькому шматочку за раз, з’ївши, можна братися за наступний шматок. Виноградну лозу потрібно розділяти на менші лозинки: тоді виноградинки їдять по одній, а не запихають жменями до рота. Яблука та інші фрукти не можна їсти цілими, їх слід очистити від шкірки, розділити на чотири дольки і їсти по одній. Банани не їдять «по-мавп’ячому», їх теж треба очистити від лушпиння і порізати кільцями, які потім можна їсти по одному за раз. І так далі.
Ви зауважили, як раз у раз повторюється патерн мало / помалу? Суть класових правил-індикаторів зовсім не в тому, щоб полегшити та пришвидшити процес споживання їжі, зробити його ефективним та практичним. Все навпаки: їх придумали, щоб їсти повільніше, щоб навмисно ускладнити увесь процес, щоб ми споживали якнайменші порції їжі за щонайдовший та сповнений тяжкої праці час. Віднайшовши патерн та зрозумівши, які принципи його підпирають, стає цілком ясно, для чого придумали «мало / помалу». Все зводиться до того, щоб люди не поводились жадібно і, якщо конкретніше, щоб не надавали їжі надто великого значення. Жадібність — у будь-якій формі — суперечить правилу чесної гри, яке виступає чи не найважливішим у кодексі англійськості. Якби в час трапези жага до їжі відсунула спілкування на другий план, то це знаменувало б перемогу фізичної насолоди над розкошами духовним, чи то пак, словесними. У пристойному товаристві такого не схвалюють — це не по-англійськи і тим паче сміховинно. Виявляти надмірну заповзятість до будь-чого недостойно, а заповзятість до їжі не лише ницо, а ще й доволі непристойно. Тож повільне споживання страв маленькими порціями відображає стримане холодне ставлення англійців до їжі.
Кільця для серветок та інші жахіття
Серветки — це корисні та незамінні речі. І для класової ідентифікації також. Ми вже знаємо, що називати їх «салфетками» («serviettes») — серйозний соціальний проступок, так би мовити, один із «семи смертних гріхів», які непомильно виказують плебейське походження. Та серветки можуть подразнити класовий радар англійців ще й в інший спосіб. І вони це можуть зробити на будь-якому етапі застілля: