Тож ритуальні обряди — це не прерогатива виключно англійців. Схожі ритуали переходу та зміни станів є у всіх культурах світу — і хоч деталі та нюанси обрядів різняться, ван Генеп довів, що базисна структура в них більш-менш однакова і складається з трьох головних стадій: сепарація (прелімінальна фаза), маргіналізація / перехід (лімінальна фаза) і реінкорпорація (постлімінальна фаза).
Більшість наших обрядів дуже подібні — навіть в деталях та нюансах — до ритуалів сучасної західної культури: під час хрестин немовлят сповивають у біле і обирають їм хрещених батьків; наречені одягаються в біле вбрання, мають дружок, а по шлюбі в них — медовий місяць; на похорон ми одягаємо чорне; на Різдво обмінюємося подарунками і так далі. Першооснова і хід подій наших обрядів, скажімо, типового англійського весілля чи похорону, нічим не вирізняється і нічим особливим не здивує гостя з Америки, Австралії чи Західної Європи.
Правило амбівалентності
То є щось суто англійське в наших обрядах чи ні? Може щось здивувати гостя чи іммігранта, хай навіть зі спорідненого західного світу, чи ні? Я почала з очевидного кроку — розпитала своїх знайомих іноземців. «Справа не у звичаях чи традиціях, — відповіла метка інформаторка з Америки, якій довелося побувати на весіллях по обидва боки Атлантичного океану (одного разу в ролі нареченої, а другого — матері нареченої). — Ви праві, все майже так само. Йдеться більше про ставлення, про підхід в цілому. Це важко пояснити. Англійці ніби не беруть участь у весіллі по-справжньому, як ми, — вони увесь час якісь трохи, не знаю як сказати, відсторонені, якісь цинічні, але їм ніби і незручно. Так, наче їм не по собі чи що». Ще одна заокеанська інформаторка сказала таке: «Мені завжди здавалось, що англійці мали б добре давати собі раду з ритуалами. Ну, ви зрозуміли — всі ці пишноти і церемонії. Так воно і є: коли йдеться про справді значні публічні заходи — королівське весілля, похорони громадських діячів чи ще щось таке, то вам ніхто не дорівняє. Та коли ви йдете на звичайне весілля, то всім ніби… незручно, всі штивні і закляклі. Або всі понапиваються і дуркують. Рідко буває золота середина».
Весь клопіт у тому, що обряди за визначенням є соціальними подіями, на яких впродовж певного часу слід контактувати з людьми, а що ще гірше — часто ці соціальні заходи виводять «особисті» сімейні справи (шлюб, оплакування втрати, дорослішання) на «публічний» рівень. А найгірше — там треба виявляти якісь емоції! На щастя, не бурхливо: на похоронах англійці не схлипують картинно і не ридають навзрид, на весіллях не фонтанують щастям, а на хрестинах не розпливаються в сентиментах. Та навіть мінімальний вияв емоцій, без яких не обійтись на обрядових церемоніях, завдає нам чимало клопотів. (Більшість з нас ледь терпить процедуру «мир поміж нас» — ритуал, який з легкої руки щиросердих вікаріїв став частиною Служби Божої: прихожани потискають одне одному руку в знак єдності і бурмочуть собі під ніс: «Мир поміж нас». «Та всі ненавидять “мир поміж нас”, — зізнався один інформатор. — Мороз попід шкіру від однієї лише думки!»)
Певне, що й в інших країнах не оберешся клопотів з тими обрядовими ритуалами життєвого циклу: часто події, з нагоди яких влаштовують церемонії, знаменують серйозні життєві зміни, які, природно, збурюють страх та хвилювання. Навіть події, які вважаються позитивними змінами стану і які потрібно святкувати, наприклад, церемонії на честь хрестин, повноліття, отримання диплому, вечірки з нагоди заручин чи весілля, можуть добряче завдавати гризоти. Перехід з одного стану в інший — це непроста річ, тож нема чого дивуватися, що майже всюди у світі обряди неодмінно супроводжуються споживанням чималих порцій алкоголю.