Тільки-но все це добро вивантажується, батьки враз обертаються на незручний тягар і новоспечений студентик безцеремонно поспішає їх спекатись, запевняючи, що «так, так, все буде гаразд. Ні, не треба мені допомагати розпаковуватись, я сам. Не метушись, окей? Так, завтра зателефоную. Так, добре. Бувайте, ну все, бувайте…». Новачкам, може, й лячно і навіть хочеться плакати від думки про розлуку, але вони знають, що без цих слів розставання не буде правильним — насправді, зовсім не крутим — треба ж продемонструвати крутизну перед першокурсниками!
Не встигнуть новачки приклеїти на стіну пару постерів, як починається «лімінальна» фаза — вони занурюються у незрозумілу, галасливу і виснажливу круговерть вечірок, виставок та заходів, організованих незчисленними студентськими клубами та спільнотами, що намагаються заарканити їх до позакласних занять — спортивними, громадськими, театральними, мистецькими, політичними. «Офіційні» заходи урізноманітнюють походами в паби, нічними посиденьками на піці та гамірливим кавуванням о третій ночі (а також вистоюванням у нескінченних чергах реєстрації на курси, на отримання студентського квитка і заповнення несусвітньої кількості документів). Тижнева «лімінальна» фаза — це період культурної ремісії та інверсії, під час якої свідомість новачка глушиться алкоголем та безсонням, соціальні межі та категорії змазані та розмиті, дотеперішню ідентичність підірвано, а доступ до нового соціального світу лежить через вступ до студентських братств та клубів. Під кінець тижня новоініційовані члени набувають нової соціальної ідентичності — його чи її приймають у студентське «плем’я», і нарешті можна трохи перепочити, втихомиритись, почати відвідувати лекції і жити нормальним студентським життям.
Студенти люблять описувати Тиждень першокурсника як справжнє «божевілля» та «анархію», насправді ж, як і більшість культурних ремісій, це врегульоване, узаконене і прогнозоване відхилення від звичного кодексу правил. На час загулу дія певних соціальних правил призупиняється або видозмінюється — наприклад, заговорити першим до незнайомців не лише дозволено, цю практику ще й активно заохочують. В одному із численних порадників для новачків, які випускають студентські братства, першокурсникам нагадують, що в перший тиждень їм можна розпочати розмову із абсолютно незнайомими людьми і варто цим скористатись на повну, бо «такого добра більше в житті не буде». Підтекст тут прозорий: по закінченні Першого тижня в силу вступають звичні правила англійськості, і просто так, без поважної на те причини, зачіпати незнайомих людей вже не можна. Новачків заохочують знайомитись і спілкуватись із якомога більшою кількістю студентів — це такий евфемізм до ігнорування класових бар’єрів — але їм також делікатно натякають, що дружні стосунки, заведені під час лімінальної фази, не мусять тривати «до гробу» і ніхто не зобов’язаний продовжувати спілкування із людьми не свого кола. «Ви познайомитесь із безліччю нових людей (мине два тижні, і багатьох з них ви більше ніколи не побачите) і вип’єте безліч пінт пива (а от їх ви можете побачити знову вже наступного ранку)» — пишуть в одному із типових «порадників першокурсника».
Напиватися під час першого тижня взагалі-то обов’язково («ви вип’єте безліч пінт пива»). Самовіддана віра англійців у магічну розслаблюючу силу алкоголю просто незламна — без неї інверсія соціальних правил, як-от розмови з незнайомцями, була б беззмістовною. Більшість новачків просто не зібралися б з духом підійти і заговорити до незнайомих людей. Безкоштовний соціальний лубрикант, себто алкоголь, роздають на всіх вечірках та заходах з нагоди тижня першокурсників, все розраховано на те, що новачки понапиваються і поводитимуться розкуто. Розкуто, але дозволених п’яних вибриків доволі небагато: «світити дупою» (показувати сідниці) можна, наприклад, а «світити передом» (показувати геніталії) — ні; сваритись і навіть битись — можна, а от пхатися без черги — все ще строго заборонено; відсмалити перчений жарт можна, а расистський — зась. Соціальна розгальмованість на фоні сп’яніння для англійців — це цілком звичний, впорядкований правилами стан і Тиждень першокурсника, попри всю анархію та дебош, є всього лиш логічним продовженням традиційного ритуалу, коли щоосені, кожного жовтня, всі першокурсники по всій країні скидають окови тих самих соціальних заборон у той самий, випробуваний часом, спосіб.