Така реакція геть збила з пантелику та навіть образила одну туристку-американку, з якою я мала розмову в рамках дослідження англійськості: «Я просто не розумію, — сказала вона. — Ви називаєте своє ім’я, а вони морщать носа, ніби ви взяли і вивалили щось надто особисте і ще й непристойне». «Все так, — погодився її чоловік, — а потім вони вичавлюють подобу посмішки і кажуть: “Привіт!” — не називаючи імені, щоб ви собі затямили, якого соціального маху дали. Та що це, в біса, за таємниця така з тим іменем, поясніть хтось мені заради Бога!»
І я знову почала пояснювати. Якомога ввічливіше пояснила, що англієць не хоче знати, як вас звуть, і не називатиме свого імені, аж поки ви не досягнете вищого ступеня близькості, — скажімо, візьмете заміж його дочку. Навіщо ті імена! Я раджу починати діалог з питально-розгубленого коментаря про погоду (або про вечірку, чи паб, чи де вас застала розмова). Говоріть не надто голосно, ненав’язливо і невимушено, не надто заповзято і не дуже ревно. Ніби ненароком «затягуйте» обраний об’єкт до розмови. Навіть якщо ваш співрозмовник радо відгукується, не поспішайте ламати правила і називати своє ім’я.
Якщо ви не будете гарячкувати і тиснути на співрозмовника, то у вас врешті-решт може з’явитися нагода таки назватися, однак, пам’ятайте, що самому краще змовчати, а ініціативу передати співбесіднику. На випадок, якщо впродовж усього вечора вам так і не вдалося довідатися, як звуть вашого співбесідника, то на прощання скажіть щось на зразок такого: «На все добре, дуже приємно познайомитися з вами, м-м-м, о, я щось не розчув вашого імені». Спробуйте, щоб це прозвучало буцімто ви щойно зауважили свій промах.
Аж тоді ваш новий знайомий відкриє таємницю свого імені, а ви, у відповідь, але так, щоб це виглядало невимушено і, нібито зовсім для вас неважливо, назвіться: «А я, до речі, Білл».
Прослухавши уважно це пояснення процедури знайомства, один метикуватий турист з Голландії резонно зауважив: «Ага, я зрозумів! Це як в “Алісі в Дивокраї”! Треба все робити навпаки!» А я і не додумалася рекомендувати “Алісу” як довідник з етикету, а це, якщо подумати, чудова ідея!
Проблема з «Приємно познайомитись!»
На невеличкому світському рауті, наприклад на вечері, господар чи господиня дому можуть вийти із скрутної ситуації, відрекомендувавши гостей одне одному, але і це не допоможе уникнути сум’яття: із виходом з ужитку «Як ся маєте?» стало зовсім невтямки, що і як казати при першому знайомстві. Звісно, є ще близьке за значенням «Як справи?» / «How are you?» — квазі-питання, у відповідь на яке, незалежно від загального самопочуття та душевного стану, кажуть «Дуже добре, дякую!» / «Very well, thank you» або «Чудово, спасибі» / «Fine, thanks». Проте, воно аж ніяк не пасує для першої зустрічі, адже традиція приписує так звертатися лише до знайомих людей. Це все ще занадто особисте питання-привітання для знайомства, навіть якщо на нього все одно ніхто не відповідає щиро.
Сяким-таким рішенням стала фраза «Приємно з вами познайомитися!» / «Pleased to meet you» та її еквіваленти на зразок «Дуже приємно» / «Nice to meet you» і т. д. Проте в певних колах, особливо у верхівці середнього класу та серед панів з вищого кола (правду кажучи, це стосується й вершечка, й серединки суспільної драбини) таку відповідь вважають неприйнятною — «заїждженою» та простацькою, як на їхній смак. Ясна річ, що від опозиціонерів «Приємно познайомитися» ви почуєте інше пояснення: вони вам, либонь, скажуть, що «ця фраза некоректна», і ви навіть знайдете підтвердження у довідниках з етикету. Довідники ж аргументують некоректність фрази просто — це ж неприкрита брехня, адже як на перших секундах знайомства можна знати приємне воно чи ні?! З огляду на лицемірство, алогічність та лукавство англійського етикету така нетипова ретельність у дотриманні букви закону видається, як мінімум, недоречною.
Звідки б не взялися ці подвійні стандарти та вивихнута логіка, упередженість до «Приємно познайомитись» від цього не меншає: особливо серед тих, хто й уявлення не має, яка причина всезагального переполоху від цієї фрази. Вони просто мають якесь химерне відчуття непевності. Однак, навіть ті, хто не мають класових упереджень стосовно «Приємно познайомитись», навіть ті, хто переконані в її коректності та ввічливості, зрідка вимовляють цю фразу із стовідсотковою впевненістю: «Приємнопознайомитись», — бурмочуть собі під ніс скоромовкою. Цілком ймовірно, ніяковіють якраз тому, що переконані у «правильності» своїх слів. Зайві церемонії нас бентежать. Але й панібратство бентежить не менше. Та нас все бентежить!