Правила цієї гри відомі всім, і більшість людей намагається спростити всім життя і якомога швидше підкинути «ключі». Навіть якщо ви соромитесь своєї роботи, якщо вам незручно або ж ви намагаєтесь зберігати таємницю, то все ж доведеться признатися, ким ви працюєте, якщо вже здогад виявився влучним. Затягувати гру в пошук підказок геть неввічливо. Не менш грубо ігнорувати очевидні «підказки» нового знайомого. Якщо особа ненароком каже, що «мій кабінет тут, недалеко, за рогом» (на продовження медичної теми), то сам Бог велів вам тут же ж ляпнути: «Ага, то ви терапевт?!»
Коли таємницю професії нарешті розгадано, то — якою би занудною чи передбачуваною вона не була, — заведено висловлювати здивування. Типова відповідь на «Так, я лікар/ лікарка [вчитель / вчителька, бухгалтер / бухгалтерка, системний адміністратор / адміністраторка, секретар / секретарка]» звучить так, ніби це щось навдивовижу цікаве та неочікуване: «О! Справді?!». А далі, майже без винятків, панує незручна мовчанка: ви відчайдушно намагаєтесь придумати, що б такого сказати, чи запитати про фах співрозмовника, а на тому боці думають над скромною, але потішною і водночас вражаючою відповіддю.
Схожі «вгадай-но» техніки часто використовують у спробах з’ясувати, де люди мешкають, чи вони перебувають у шлюбі, в якій школі вчилися і який університет закінчили. І так без кінця-краю. Певні прямі питання ми вважаємо більш грубими, аніж інші. Наприклад, запитати: «Де ви мешкаєте?» — не так грубо, як поцікавитися: «Чим ви займаєтесь?» — але навіть таке доволі невинне питання варто переформулювати, узагальнюючи, скажімо, ось так: «Ви живете неподалік?» — чи взагалі піти в обхід: «Ви здалека?». Прийнятніше поцікавитися про наявність дітей, аніж про шлюб. Перше питання, зазвичай, веде нас — манівцями — до можливих підказок до питання номер два. (Багато одружених англійців не носять обручок, тому питання про наявність дітей часто допомагає незаміжнім англійкам вивідати матримоніальний статус об’єкта. Проте, така практика допустима лише у відповідному контексті: нахраписте питання про дітей може скидатися на надто очевидну спробу дізнатися про «вакантність» місця поруч з чоловіком.)
Зрештою, гра «вгадай-но» допомагає зібрати елементарну анкетну інформацію. Однак, цікавіші деталі особистого життя та стосунків надійно приховані правилами приватності і доступні лише близьким друзям та родичам. Це — інформація для вибраних, і її не можна трактувати абияк. Англійці особливо пишаються цією рисою і глузують з американців, які «у перші ж п’ять хвилин знайомства вибовкають все про розлучення, видалення матки і заразом про лікаря, який оперував». Однак, це кліше, хоч і не безпідставне, характеризує радше не американців, а нас і наше ставлення до приватності.
Прецінь правила приватності, зокрема табу на «надмірну допитливість», дуже ускладнює життя бідакам-соціологам, які добувають життєво необхідну інформацію виключно за допомогою невтамовної допитливості. От і матеріал для цієї книжки було здобуто в тяжких муках, відчайдушних намаганнях знайти хитромудрий підхід чи викрутас, який допоміг би обійти правила приватності, а деяких співрозмовників доводилося допікати до живих печінок. Так чи інакше, а процес придумування та застосування хитромудростей допоміг мені виокремити доволі неочікувані та захопливі правила, як, наприклад, правило дистанції.
Правило дистанції
У англійців заведено обсмоктувати особисте життя лише в колі друзів; плітки про приватне життя друзів та родини розпускають у трошки ширшому колі; плітки про особисте життя знайомих, колег та сусідів вже можна посмакувати у численнішому товаристві, а плітками про інтимні деталі життя публічних осіб та зірок можна взагалі поділитися з майже будь-ким. Це називається правилом дистанції. Чим «віддаленішим» є об’єкт пліток від вас, тим ширше коло людей, з якими можна плескати язиками.
Правило дистанції уможливлює життєво важливі соціальні функції пліток, а саме — встановлення соціальних зв’язків, уточнення становища та статусу, оцінка та підтримка репутації, спадковість соціальних навиків, норм та цінностей, і при тому дозволяє уникати втручань у приватне життя. А понад те, завдяки цьому правилу язикаті Хвеськи, тобто антропологи, можуть так хитромудро сформулювати свої каверзні питання, що ніяким способом не порушують правила приватності.