Як я вже зауважила, я зовсім не є експерткою у цій темі. Та мені цілком очевидно, що англійську комедію живить та формує щоденний англійський гумор та описані вище «правила англійськості», наприклад, правило бентеги (так згрубша, то більшість англійських комедійних творів про непозбувну бентегу). Англійська комедія, як можна здогадатися, грає за правилами англійського гумору, а також сприяє поширенню та укріпленню цих правил. Здається, жодна путня англійська комедія не обійшлася без гри із самознеціненням.
Я не стверджую, що англійська комедія чимось краща за комедії інших народів, та, беручи до уваги, що ми не виділяємо для гумору спеціальний «час та місце», що гумор по вінця заповнює нашу свідомість, письменникам, митцям та акторам таки доводиться попітніти, щоб нас розсмішити. Їм потрібно вигадати щось таке, що б виходило за рамки буденного гумору, який пронизує кожнісінький аспект рутини. Якщо в англійців «хороше почуття гумору», то це зовсім не означає, що нас легко розсмішити, радше, навпаки: з огляду на гостре всепроникне почуття гумору та наскрізь просякнуту іронією культуру змусити нас сміятися набагато складніше. Я не знаю, чи це якось впливає на якість комедій, але точно відображається на кількості комедій — хороших, поганих і посередніх. А те, що англійці не сміються — це вже точно не провина плодовитих гумористів, які стараються як можуть.
Кажу це із щирим співчуттям, адже та антропологія, якою займаюся я, недалеко втекла від стендап-комедії: вона дуже схожа принаймні на ті шоу, де жарти починаються з питань «А ви помітили, що люди завжди…?». У відповідь кебетливі стендап-коміки видають якусь гостру, лаконічну і кмітливу заувагу про особливу деталь людської поведінки чи стосунків. Соціологи, як-от я, наприклад, щодуху намагаються робити те ж, але з невеличкою відмінністю: у нас є другий шанс. Якщо спостереження коміка не «резонує» і «не зриває куш», то ніхто їм навіть не посміхнеться, а якщо так повторюється раз у раз, то вони підуть світом з торбами. А соціологи роками можуть молоти дурниці і заробляти на виплату іпотеки. Проте, соціологія, якщо пощастить, може бути не менш дошкульною за добру стендап-комедію.
Гумор та клас
На відміну від решти розділів, в яких я ретельно описую класову відмінність та варіативність у застосуванні та дотриманні певних правил, у цьому розділі, як ви могли зауважити, я не згадаю їх ані словом. А все тому, що «основоположний принцип» англійського гумору — позакласовість. Табу на надмірну серйозність, правила іронії, знецінення та самознецінення подолали класові розмежування. Нема жодного соціального правила, якому б корилися всі без виключень, окрім універсально зрозумілого та прийнятного (хай і підсвідомо) для усіх англійців правила гумору. Незалежно від класової приналежності, відступ від правил одразу ж зауважують, критикують та висміюють.
Однак правила англійського гумору хоч і позакласові, та буденний гумор рясніє класовими темами. Годі дивуватись, беручи до уваги національну зацикленість на класовості та не меншу пристрасть висміювати все, що тільки можна. Ми завше висміюємо звичаї та дивацтва, що притаманні певним класам, глузуємо із претензій та смішних помилок «класових кар’єристів» і тихцем підсміюємося з класової системи загалом.
Правила гумору та англійськість
Що ж правила гумору розповіли про англійськість? Я вже казала про значення гумору в нашому житті, про його центральну роль в англійській культурі та в спілкуванні, але про специфічні риси гумору як такого ми ще не говорили. Питання специфічності англійського гумору залишається відкритим: чим, окрім всюдисущості та всепроникності, він вирізняється? Чи є сенс говорити не лише про кількість, але й про його якість? Думаю, що відповідь на усі ці запитання — «так».
Правило про те, «Як важливо не бути надмірно серйозним» — це не просто ще один спосіб підтвердити, що «гумор верховодить». Це радше про тонку грань між серйозністю та урочистістю. Мені здається, що надчутливість до балансу та несприйняття надмірної серйозності — це якраз визначальні ознаки англійськості.
Наша реакція на палку ревність — це квінтесенція англійськості. Правило «Та годі тобі!» включає в себе особливий мікс англійських рис — диванного цинізму, іронічної відстороненості, гидливого ставлення до сентиментальності, затятої відмови піддаватися улесливій риториці та хуліганської насолоди від скидання з п’єдесталу помпезності та самовеличання.