Англійці потребують соціальної згоди на легітимну девіантну поведінку при барі. Водночас ми ні на мить не припиняємо дбати про приватність. Поділ пабу на дві зони — «публічну» та «приватну» — це ідеальний компроміс у дуже англійському стилі. Так ми можемо переступати через правила, але водночас спокійні за впорядкованість та планомірність дій.
Правило невидимої черги
Перш ніж впритул підійти до вивчення заплутаних правил паб-розмов, слід поговорити про ще одне правило поведінки. Воно не стосується мовлення, але допоможе довести (чи радше «випробувати») одне з «правил англійськості». Йдеться про черги. Шинквас — це єдине місце в Англії, де нема черг. Багацько дослідників англійськості вважають, що черги — це наше національне хобі.
Англійці автоматично організовуються в акуратненькі черги: на зупинці, на касі, коло возика з морозивом, при вході / на виході, у ліфті! Та, на думку спантеличених респондентів-іноземців, вони це можуть робити ні з того, ні з сього, будь-де і ще й без видимої на те причини!
Джордж Мікеш пише так: «Англієць організовується в чергу, навіть, коли він сам-один». Спершу я подумала, що ця ремарка — таке собі кумедне згущування фарб, та потім придивилася уважніше і з’ясувалося, що це не лише правда, а що я теж так роблю! Коли я стою самотою і чекаю автобуса чи таксі, то не тиняюся десь поблизу зупинки, як це роблять десь-інде у світі, а стаю прямісінько біля знаку і вдивляюся у напрямку маршруту. Так, ніби я перша в черзі! Далебі, я організовуюся у персональну чергу! І якщо ви англієць чи англійка, то напевно робите так само.
Однак, у пивничках ніхто не організовується у чемні черги. Там ми скупчуємося абияк навколо шинквасу. Спочатку таке заперечення усіх наших правил, інстинктів та традицій шокувало, та згодом я зрозуміла, що насправді черга існує. Така собі невидима черга, якої дотримуються по обидва боки шинквасу — і бармени, і відвідувачі. Всі прекрасно знають, хто за ким: першим обслуговують того, хто підійшов до бару першим, і будь-яку очевидну спробу отримати напій не за чергою присікають на місці — бармени ігнорують, а відвідувачі затюкають. Простіше кажучи, це буде вважатись спробою пропхатися без черги. Система, звісно, іноді дає збій, хоч бармени надзвичайно вправно відслідковують хто за ким у невидимих чергах. Порядки на барі — це всього лиш «виняток, який доводить правило» англійських черг і ще один доказ того, що англійський хаос впорядкований у своїй суті.
Правило пантоміми
Правила паб-розмов врегульовують і вербальні, і невербальні аспекти комунікації. Власне, деякі, а саме — правило пантоміми — суворо забороняють вербальну комунікацію. Бармени докладають максимум зусиль, щоби всіх обслужити згідно черги, але ж якось треба привернути їхню увагу і подати знак, що ви хочете зробити замовлення. Процес привертання уваги строго регулюється правилами — ніяких балачок, ніякого галасу і ніяких занадто вульгарних у своїй очевидності жестів. (Еге ж, ми знову повернулися у Задзеркалля! Вигадливість англійського етикету значно дивніша за найхимернішу вигадку.)
Все має відбуватися у формі короткої змістовної пантоміми: зовсім не такої, як у вертепі, а радше як у фільмах Інгмара Берґмана, де погляд з-під лоба промовистіший за тисячі слів. Вся суть в тому, щоб перехопити погляд бармена. Однак, просто кликнути його не можна. Усі інші способи привернути до себе увагу — калатання копійками на шинквасі, поклацування пальцями або помах рукою — також під забороною.
Ви можете дати знак бармену, що чекаєте в черзі, просто взявши в руки кухоль або ж гроші. Правило пантоміми дозволяє крутити кухликом, ще можна легенько совати ним по колу (як я дізналася від сезонних відвідувачів пабу, це є символом круговерті часу). Тут діє залізне правило етикету: можна спертися ліктем на шинквас, у вільну руку взяти гроші або порожній кухоль, руку можна трошки припідняти, але не можна її простягати високо вгору і розмахувати теж не дозволено.