Згідно з правилом пантоміми, коло шинквасу потрібно завмерти у трішки тривожному очікуванні. Якщо відвідувач виглядає занадто впевнено, то бармен може подумати, що його чи її вже обслужили. Якщо ви стоїте в черзі, то будьте пильними і не спускайте бармена з ока. Перехопивши погляд, підморгніть, — можете ще задерикувато випнути підборіддя, — усміхніться, випромінюючи надію, — хай бармен знає, що ви чекаєте. Бармен має відповісти на ці німі сигнали усмішкою, він може кивнути, зробити жест пальцем чи рукою або підморгнути у відповідь. Розшифровується це так: «Я бачу, що ви чекаєте, і обслужу вас якнайшвидше».
Англійці виконують цю покрокову пантоміму інстинктивно, навіть не усвідомлюючи, що дотримуються залізних правил, і не пориваються порушити ці дивакуваті заборони (не говорити, не махати, не галасувати, незворушно слідкувати за найменшими невербальними сигналами). Іноземцям увесь цей театр з морганням просто не збагнути: вони часто зізнавалися, що взагалі не розуміють, як англійцям вдається купити випивку. Та система збою не дає! Усіх обслуговують, черги, зазвичай, дотримуються, і все це без зайвого галасу, гамору та суперечок.
Коли я вивчала правило пантоміми (та інші неписані правила поведінки в пабах), мені довелося випробувати своє вміння відсторонюватися від рідної культури і спостерігати в ролі науковиці. Я, як і всі англійці, завжди виконувала пантоміму на автоматі, навіть не задумуючись і не зауважуючи складність та химерність правил. Та для написання книжки про паб-етикет мені довелося пересилити себе і стати «професійною чужинкою» в рідному пабі. Це доволі цікавий, хоч і трохи бентежний, досвід — відсторонитися від усього звичного і ретельно препарувати, роздивлятися і доколупуватися до найменших деталей такого буденного та неосмисленого процесу як, наприклад, чищення зубів. Коли книжка вийшла друком, то я не раз чула від читачів-англійців, що їх досвід читання був не менш бентежним, аніж процес моїх досліджень.
Та є один важливий виняток із правила пантоміми і, як завше, він лише підтверджує правило. Не раз можна почути, як хтось гукає бармена: «Та, люди добрі, та що так довго, ви то пиво варите, чи що?» — або «Та рухайтеся там! Я тут вже півроку стовбичу!». Чи ще якось приндяться і порушують правило мовчання. Я вам дуже раджу — не робіть, як вони! Так можна поводитися лише «бувальцям», і їхні гонористі репліки дозволені спеціальним підпунктом, що регулює стосунки між барменом та завсідниками пабу.
Правила «дякую» і «будь ласка»
А от правила, що регулюють замовлення напоїв, стосуються абсолютно всіх. По-перше, в Англії заведено, щоб на всю компанію лише хтось один, максимум двоє, йшли до шинквасу робити замовлення. Він же й оплачує замовлення. (Це правило зовсім не покликане полегшувати життя барменам чи убезпечити від ненависного нам «шуму-гаму». Воно стосується правил пригощання, про які ми поговоримо трохи пізніше.) По-друге, замовлення потрібно робити ось так: «Пінту елю [лагера], будь ласка». Якщо ви хочете замовити півпінти, то скорочуйте так: «Півелю [лагеру], будь ласка». Власне, «будь ласка» — це дуже важливий елемент. Іноземцям та новачкам можуть пробачити хиби при замовленні, але замовити без «будь ласка» — це неприпустима образа. Також дуже важливо говорити «дякую» (як варіант, можна «спасибі» або «дяк», або ж виразити вдячність невербально — кивнути, усміхнутись, подивитись у вічі), коли бармен передає напої і відраховує решту.
Це правило діє не лише в пабах. Воно поширюється на всі заклади, де роблять замовлення і покупки: на магазини, ресторани, автобуси і готелі. До обслуговуючого персоналу слід ставитися ввічливо, а це означає, що «дякую» та «будь ласка» — обов’язкові атрибути спілкування. Ввічливість завжди взаємна: від бармена чи продавця у магазині ви почуєте: «З вас чотири фунти п’ятдесят пенсів, будь ласка», — а коли вручите гроші за покупку, то вам скажуть: «Дякую» (або якось інакше висловлять вдячність). Засадниче правило в тому, щоб кожне прохання (з боку клієнта чи з боку персоналу) супроводжувалося словом «будь ласка», а винагородою за виконання було слово «дякую».
Збираючи матеріал для цього дослідження, я ретельно рахувала, скільки разів я кажу «дякую» та «будь ласка», коли роблю покупку. З’ясувалося, що під час типової операції товар-гроші, скажімо, в кіоску з пресою чи в крамничці за рогом (де я зазвичай купую собі шоколадку, газету і пачку сигарет) ми двічі «будьласкаємо» і тричі «дякуємо» (іноді я нараховувала аж п’ять «дякую», тому верхньої межі нема). Простенька покупка напою і чіпсів в пабі також обійдеться у два «будь ласка» і три «дякую».