Правило вільних асоціацій дозволяє розмовам дрейфувати собі химерними — і непередбачуваними — вивертами. Коментар про погоду якимсь дивовижним способом спричиняється до короткої суперечки на тему футболу, потім перестрибує на обговорення подальшої долі героїв телесеріалу, а далі — до обговорення недавнього політичного скандалу, звідти — пару гостреньких слів про сексуальне життя бармена, тоді втрутяться завсідники бару і попросять негайної помочі у вирішенні кросворду, а по тому всі заговорять про страшнющу смертельну недугу, потім згадають, як в одного із аборигенів пабу порвався ремінець для годинника, а тоді всі схаменуться, чия ж черга виставляти напої. Ну, ви зрозуміли. Іноді можна прослідкувати якісь натяки на логічні зв’язки, та переважно теми ніяк не пов’язані між собою, — спонукані якимсь випадковим словом чи фразою, вони, одна за одною, плинуть в режимі вільних асоціацій.
Суть вільних асоціацій не лише в тому, щоб уникнути ревності. Це індульгенція, яка дозволяє уникати звичних соціальних норм і вимикати, хоч на деякий час, внутрішнього сторожа. Така вільна, неконтрольована та розкута бесіда, коли англійці можуть говорити більш-менш все, що спадає на думку, зазвичай можлива лише в колі друзів та сім’ї. А от у пабі, як я зауважила, такі розмови можливі навіть поміж незнайомцями. Щоправда, найчастіше потік вільних асоціацій можна спостерігати у завсідників. Однак, за баром навіть незнайомців може затягти у цю безладну балаканину! Не слід забувати, що постійні відвідувачі пабу не завжди і не обов’язково «дружать» у звичному сенсі цього слова. Скажімо, вони майже ніколи не запрошують одне одного в гості, навіть якщо щодня бачаться в пабі і діляться потоком свідомості впродовж багатьох років.
Відтак, коли англійці, сидячи в пабі посеред відносно незнайомих людей, лепечуть собі про все на світі, буцімто вони на затишних посиденьках десь в колі найближчих, то це виглядає дуже дивно і суперечить усталеному уявленню про англійців як про замкнутих, застібнутих на останній ґудзик, відлюдьків. Та варто придивитися уважніше і вслухатися ретельніше до розмовних патернів, як знову виявляються кордони та обмеження. Я з’ясувала, що це всього лиш ще один приклад строго окресленої та вкрай обмеженої культурної ремісії. Правило вільних асоціацій дозволяє відійти від усталених норм, що діють у «публічних» розмовах, та понасолоджуватись свободою «приватних» або ж «дружніх» розмов. Однак, свобода ця не безмежна.
Розгадка таїться в слові «патерн». Структура паб-розмов нічим не відрізняється від приватних розмов десь в колі друзів чи сім’ї. А от зміст має набагато більше різних обмежень. Навіть у режимі вільних асоціацій, товариші-пиворізи (хіба що це близькі друзі) не будуть виливати одне одному душу. Страхи і секрети вони можуть вибовкати тільки ненароком.
Власне, все це робиться зовсім не заради обговорення «особистого», про яке, згідно з Першою Заповіддю, можна говорити лише жартома. Жарти про розлучення, депресію, хворобу, проблеми на роботі, бешкетних дітей чи ще якісь особисті негаразди та халепи цілком прийнятні. Зрештою, жодна розмова в пабі не обійдеться без доволі злостивих кпин на тему життєвих трагедій. Та щиросерді зізнання — під забороною. Сльозливі сповіді, ясне діло, відбуваються і в пабах, та тільки в межах приватних розмов між близькими друзями, сім’ями чи парами. Про особисте не заведено говорити коло шинквасу, і, що найважливіше, такі розмови (одні з небагатьох) не підпорядковуються правилу вільних асоціацій.
Правила паб-розмов та англійськість
Отже. Що ми довідалися? Що ми дізналися про англійськість завдяки розмовам у пабі?