Чимало клопотів буває і від подарунків (подарованих від щирого серця, треба зауважити) — подарувавши щось невпопад, можна збурити класово-бентежних англійців. Якось мені подарували симпатичні дерев’яні костери, але в мене нема столів, які б треба було захищати від плям, — та й, чесно кажучи, не хочеться, щоб мене запідозрили в буржуазних манерах, — тож я наловчилася підважувати ними перекособочені вікна. Я б могла, ясна річ, поремонтувати перекособочені віконні рами, але що тоді робити з костерами? Ох і непросто нам, англійцям, живеться.
Як розмовляти про дім
До якого соціального прошарку ви б не належали, завжди знайдуться правила, які диктують не лише, що слід робити, вселившись у нове помешкання, а й такі, що слід говорити про переобладнання помешкань. Власне, не так говорити, як скиглити.
Правило «Справжнього жахіття»
Процес переїзду потрібно описувати виключно як травматичний досвід, сповнений труднощів та надриву, і неважливо, що насправді все пройшло гладко і без особливих стресів. Це правило стосується усіх етапів переселення: пошуку та купівлі житла, власне переїзду, переоблаштувань ЗС по переїзді і «майстрів у хаті». Інакше як «справжнім жахіттям» це називати не заведено. Якщо ж ви розповідатимете про свій досвід хоч трішки райдужніше або хоча б нейтрально, то це сприймуть як дивацтво, а то й як гордовитість — буцімто ви хизуєтесь якоюсь дивовижною стресостійкістю і цим завдаєте болю усім нормальним людям.
Тут причетне також і правило скромності. Чим гарніше помешкання і чим воно бажаніше, тим більше потрібно наголошувати на клопотах, турботах і «справжніх жахіттях», що супроводжували процес купівлі та облаштування дому. Вихвалятися купівлею прекрасного котеджу на Котсвольдських пагорбах чи замком десь у Франції не можна. Натомість треба скиглити про те, які ж жахливі ці агентства з продажу нерухомості, які недбалі вантажники, які дурбецали ті місцеві майстри і в якому убогому стані знаходиться каналізація будинку, дах, підлоги і навіть сад!
Майстерно виконаний, з ноткою вистражданої самоіронії, такий суто англійський лемент може бути направду переконливим і ще й на диво добре нейтралізує заздрощі. Та я й сама співчувала — щиро співчувала — стражденним власникам гламурних котеджів і пишних замків. Навіть якщо вас не пройняв жаль, а натомість душить жаба, образа і праведний гнів, то правильною реакцією на лемент все ж буде акт співчуття: «Яка ганьба!», «Оце ви, напевно, настраждалися!», «Та це справжнє жахіття!».
З одного боку, ритуальні лементи — це, ясна річ, приховане чванство, привід побалакати про новопридбану нерухомість та її принади, але без відвертого вихваляння. З іншого боку, це можна сприйняти як ще один маніфест допустимого лукавства — англійського «ввічливого егалітаризму». Скиглії, вдаючись у детальні описи домашньої суєти і клопотів з купівлею та переїздом, фокусують увагу на до болю знайомих проблемах, що притаманні усім нам без винятку, — так вони ввічливо оминають слизьку тему статусу та маєтностей. І саме тому я могла співчувати знедоленим власникам замків: їхні лементи стосувалися лишень тих проблем, з якими стикалася особисто я, перевозячи пожитки з однієї дешевої квартирки до іншої. Це правило універсальне для усіх соціальних класів — і навіть там, де немає такої разючої відмінності у статках, як, скажімо, між мною та моїми друзями-замковласниками. Тільки найвульгарніші з нуворишів переступають через це правило і оповідають ідилічні картинки про переїзд, які відверто демонструють їхні недосяжні статки.
Розмови про гроші
Аналогічні правила скромності поширюються і на розмови про ціни на житло — англійці, впринципі, конфузяться, коли виринає тема грошей. Та віднедавна ціни на будинки стали мало не центральною темою на вечірках у середовищі середнього класу. Такі бесіди слід вести особливо делікатно і згідно з правилами етикету: категорично заборонено запитувати в лоб, скільки хто заплатив за помешкання (чи за будь-яку річ у цьому помешканні). Таке нечуване нахабство можна прирівняти хіба що до питань про розмір зарплатні.