Як правильно стояти в черзі
«І сказав Бог Мойсею: “Перший, підійди до мене!”. А він прийшов другим, і відправив його Бог в кінець черги, щоб не порушував порядок черги». «Всенародне захоплення» — так 1946 року Джордж Мікеш, угорський письменник-гуморист, описав черги в Англії. «На Континенті, — вів він далі, — люди, чекаючи на автобус, вештаються собі туди-сюди, хто як хоче. Коли автобус приїздить — вони женуть до нього юрбою… Англієць, навіть сам-один, чемно формує чергу». Через тридцять років, 1977 року, він оновив дані — нічого не змінилося. Минуло ще тридцять років, і скидається на те, що висновок й досі актуальний. Та Мікеш занадто все спростив — англійські черги зовсім не такі прості.
Нещодавно в газеті «Сандей» мені трапилась розпачлива стаття, буцімто англійці «занедбали мистецтво черг». Я здивувалась, адже це геть зовсім суперечило результатам польових досліджень. З’ясувалося, що авторка статті стояла собі в черзі і хтось спробував пропхатися наперед. Вона, як і решта людей з черги, вкрай обурилася. Звісно, що ніхто не наважився поставити нахабу на місце (всі просто бурчали собі під ніс і осудливо сопли), тож йому все зійшло з рук. На мій погляд, наведений приклад аж ніяк не свідчить про занедбане мистецтво черг, а дуже навіть навпаки — точно його характеризує.
Правило опосередкованості
Англійці вважають, що в чергах треба стояти правильно, і дуже болісно переживають, якщо хтось правил не дотримується. Однак висловити обурення напряму їм заважає брак впевненості та соціальних навичок. Деінде це не є проблемою: в Америці, де пхатися без черги — це не смертний гріх, а радше невелика хиба, реакція навколишніх не забариться і порушникові скажуть — голосно і командним тоном: «Ей, ти, ану стань у чергу!» — чи щось на кшталт цього. На Континенті реакція тяжіє до голосних сперечань. В інших закутках світу нахаб можуть просто безцеремонно відштовхнути і за бари поставити на місце. Так чи інакше, але результат той самий — поза чергою ніхто не пройде. На диво, лише в Англії порушення черги вважають глибоко аморальним, але порушник, скоріш за все, вийде сухим із води. У праведному гніві ми дуємося і супимося, бурчимо і закипаємо від обурення, але майже ніколи не скажемо порушникові стати в чергу. Не вірите? То можете перевірити! Я вже своє вистраждала, то чому б і вам трохи не помучитись. Вибачте, що я тут нию, та мої експерименти з недотриманням черги — це найскладніший, найневдячніший і найгіркіший досвід, який мені тільки довелося пережити задля написання цієї книжки. Це було набагато гірше, ніж штовхатися, набагато-набагато гірше, аніж випитувати в людей ціну їхнього житла, і навіть гірше, ніж питати, чим вони заробляють на життя. Сама думка — пропхатися без черги — була такою нестерпною, що я мало не покинула проект, тільки щоб заощадити собі сорому. Я просто не могла себе змусити! Я вагалася, я мучилася, я прокрастинувала як могла. І навіть коли вже опановувала себе, то в останню мить нерви здавали і я, понурившись, смиренно чалапала у хвіст черги і сподівалася, що ніхто не помітив, що я думала пхатися без черги.
Правило параноїдальної пантоміми
Можливо, останні речення прозвучали як повний ідіотизм або навіть як клінічна параноя, та якщо я щось і вивчила, несміливо переминаючись з ноги на ногу коло черг, то це те, що англійці справді зауважують, коли хтось намірився пройти поза чергою. Вони одразу скоса зиркають — з-під лоба так, прижмурившись і з підозрою. Потім вони ущільнюють чергу — підсовуються ближче до того, хто стоїть попереду, щоб ви не надумали протиснутися в щілинку поміж ними. Вони одразу займають войовничу позицію оборони — руки в боки, наїжачуються на потенційну небезпеку і демонстративно розвертаються у півоберта. Мова тіла доволі стримана, може, й взагалі непомітна іноземцям, які мало знаються на наших звичаях. А от англієць, що намірився пролізти без черги, чітко вловлює невербальний месидж: «Ми тебе розкусили, маленький хитрюго! Та навіть не думай, що тобі це вдасться, ми за тобою спостерігаємо!».