Проживи я хоч сто років, я завжди із задоволенням згадуватиму цю чарівну жінку. Я називаю її «чарівною», хоча вона не була ні вродливою, ні молодою, але разом з тим вона не була ні потворною, ні старою, і тому ніщо в її обличчі не заважало її розуму і грації справляти потрібне враження. На відміну від інших жінок, у неї найменше збереглася свіжість обличчя, і я думаю, що її зіпсували рум’яна. Вона мала всі підстави бути легко доступною жінкою – тільки так вона могла змусити цілком оцінити себе. Можна було дивитися на неї і не кохати, але не можна було володіти нею і не обожнювати її. Це доводить, як мені здається, що вона не завжди була такою щедрою на ласки, як зі мною. Вона надто стрімко і пристрасно захопилася мною, щоб заслуговувати на прощення, але принаймні в її захопленні серце відігравало не меншу роль, ніж її чуттєвість. За той короткий і чудовий час, який я провів разом з нею, вона так берегла мене і стримувала мій запал, незважаючи на свою пристрасність, що я маю всі підстави вважати, що вона більше турбувалася про моє здоров’я, ніж про своє задоволення.
Наші стосунки не залишилися непомітними для маркіза. Його підсміювання з мене не припинилися, навпаки, він більше, ніж будь-коли, поводився тепер зі мною як з нещасним закоханим, змученим непохитністю своєї суворої красуні. У нього жодного разу не прослизнуло ні слова, ні погляду чи посмішки, які змусили б мене запідозрити, що він розгадав нас. Я вважав би так і далі, якби проникливіша пані де Ларнаж не сказала мені, що він усе бачить, але, як людина вихована, не подає виду. Справді, неможливо було поводитися шляхетніше і виявляти більшу чемність, навіть стосовно мене, за винятком його жартів, що особливо посилилися після мого успіху. Можливо, він приписував мені честь перемоги і вже не вважав мене таким дурнем, яким я здавався йому раніше. Він помилявся, як бачите; все-таки я скористався його помилкою, і, оскільки міг тепер сміятися, спокійно зносив його епіграми і навіть іноді досить дотепно відповідав на них, гордий тим, що можу виявляти перед пані де Ларнаж даний мені розум. Я став іншою людиною.
Ми подорожували найродючішими місцями і в найсприятливішу пору року. Завдяки турботам маркіза у нас усюди був чудовий стіл. Проте я волів би, щоб він не поширював своїх турбот і на вибір для нас кімнат, але він посилав свого лакея вперед, щоб зайняти їх, і цей хитрун, чи то за наказом свого пана, чи то з власних міркувань, завжди оселяв маркіза по сусідству з пані де Ларнаж, а мене запроторював на інший кінець будинку. Та мене це нітрохи не бентежило, і наші побачення зробилися від цього ще пікантнішими. Таке чудове життя тривало чотири чи п’ять днів, протягом яких я впивався найсолодшою пристрастю. Вона була сильна, і я тішився нею в чистому вигляді, до неї не домішувалося ніяке страждання. Це був перший і єдиний раз, коли я відчував таку насолоду, і повинен сказати, що завдяки пані де Ларнаж я можу вмерти, пізнавши плотські радощі.