Всі ці міркування так відвернули зрештою моє серце від цієї жінки, що я не міг більше дивитися на неї без презирства. Проте я не переставав ставитися з повагою до матері своєї подруги і в усьому виявляти їй майже синівську увагу й пошану. Але, правда, я не любив довго залишатися з нею, мені не властиво обмежувати себе.
То була ще одна коротка мить мого життя, коли я бачив щастя дуже близько, але не мав можливості його досягти, і в тому не було моєї провини. Якби у цієї жінки виявилася добра душа, ми були б щасливі всі троє довіку, і той з нас, хто залишився б живим останнім, був би гідний співчуття. Ви побачите, що вийшло замість цього, і вирішите, чи міг я змінити хід подій.
Пані Ле Вассер, побачивши, що я захопив частину її влади над серцем дочки, спробувала її собі повернути і, замість того щоб через неї шукати моєї прихильності, почала намагатися зовсім віддалити її від мене. Один із способів, які вона застосувала, полягав у тому, що вона покликала на допомогу свою родину. Я просив Терезу, щоб до Ермітажу нікого не запрошували, і вона мені це обіцяла. Їх запросили, коли мене не було там, і не спитавши дозволу у неї, а потім змусили її не говорити мені нічого. Важкий тільки перший крок, далі пішло легше. Досить хоч раз що-небудь приховати від коханої людини, і потім буде не совісно чинити так з нею в усьому. Щоразу, коли я був у Шевреті, Ермітаж наповнювався гостями, які розважалися там собі на втіху. Мати завжди має великий вплив на дочку, якщо та добра з природи. Однак, хоч яким би шляхом пані Ле Вассер бралася до справи, вона ніколи не могла змусити Терезу брати участь у змовах проти мене. Щодо самої старої, то її рішення було безповоротне: бачачи, з одного боку, свою дочку і мене, у яких можна було жити і тільки, а з другого – Дідро, Ґрімма, Гольбаха і пані д’Епіне, які багато обіцяли і дещо давали, вона вирішила, що не програє, прилучившись до барона і дружини головного відкупника. Коли б я був зіркіший, то давно побачив би, що пригрів змію у себе на грудях. Але через свою сліпу довірливість, яку тоді ще ніщо не похитнуло, я навіть не уявляв собі, що можна бажати шкоди тому, кого ти повинен любити. Бачачи, як навколо мене плетуть тисячі інтриг, я тільки скаржився на тиранію тих, кого називав своїми друзями, і хто хотів, на мою думку, змусити мене бути щасливим собі до вподоби, а не мені.
Хоча Тереза відмовилася діяти у згоді з матір’ю, вона знову зберегла її таємницю: її мотиви були похвальні; я не скажу, добре чи погано вона вчинила. Коли у двох жінок є спільна таємниця, вони люблять і поговорити разом: це їх зближує. Тереза, ділячи свою прихильність між матір’ю і мною, змушувала мене іноді відчувати, що я самотній, бо я вже не міг вважати себе в товаристві, коли ми залишались утрьох. Саме тоді я відчув, яку зробив помилку на початку наших стосунків. Даремно я не скористався Терезиною покірністю, викликаною коханням, і не розвинув у ній таланти і знання, які ще більше зблизили б нас у нашій самотності і приємно заповнили б наш час, не даючи нам нудьгувати удвох. Не можна сказати, щоб у нас не було тем для розмов, і вона нудьгувала під час наших прогулянок, але у нас було дуже мало спільних думок. Ми не могли без кінця обговорювати наші плани, відтепер обмежені наміром тішитися життям. Предмети, що нас оточували, викликали в мені міркування, які були їй недоступні. Дванадцятирічна прихильність уже не потребувала слів, ми дуже добре знали одне одного, щоб відкрити щось нове. Залишались порожні розмови, лихослів’я і тривіальні жарти. У самоті особливо відчуваєш, яка перевага жити з людиною, здатною мислити. Її товариство подобалося мені й без цього, але, щоб моє товариство завжди подобалося їй, їй бракувало вміння думати. Найгірше було те, що нам до всього доводилося шукати слушної нагоди для наших побачень: її мати, що зробилася нестерпною для мене, змушувала ловити їх. Досить сказати, що я був скутий у себе вдома, видимість кохання псувала добру дружбу. Між нами були близькі стосунки, але не було близькості.