Наступного дня після його кончини я з найглибшим, найщирішим смутком говорив про нього з матусею. І раптом посеред бесіди у мене з’явилася ница і негідна думка, що тепер мені дістануться його речі і, головне, його чудовий чорний фрак, який мені так подобався. Я подумав про це, а отже, і висловив свою думку, тому що при ній думати і говорити означало одне й те саме. Ніщо не змусило її так відчути втрату, як це підле, нице зауваження, оскільки покійний відзначався винятковою безкорисливістю і шляхетністю душі. Бідолашна жінка, нічого мені не відповівши, відвернулася і заплакала. Милі, дорогоцінні сльози! Я зрозумів їх, вони пролилися цілком у моє серце і змили з нього останні сліди низького і ганебного почуття. Ніколи більше воно не закрадалося мені в душу.
Ця втрата не лише заподіяла матусі горе, а й завдала матеріального збитку. Відтоді справи її почали все більше занепадати. Ане був точний і акуратний, він підтримував лад у будинку своєї пані. Всі побоювалися його пильного ока і не розкрадали її добро. Матуся й сама боялася його контролю і стримувала своє марнотратство. Їй не досить було його прихильності, вона хотіла зберегти його повагу і уникнути справедливих докорів, які він насмілювався робити їй іноді, кажучи, що вона марнує не тільки свої, а й чужі гроші. Я думав і говорив те саме, але не мав на матусю такого впливу, як він, і мої слова не діяли на неї так, як його зауваження. Коли Ане не стало, мені довелося посісти його місце, хоча я не мав ні його здібностей, ні схильностей і погано виконував свої обов’язки. Я був недостатньо дбайливий і надто боязкий, весь час бурмочучи про себе, я дозволяв усьому в будинку йти абияк. До того ж, маючи таку саму довіру, як Ане, я не здобувся на його авторитет. Я бачив безлад, зітхав, скаржився, але ніхто на мене не зважав. Я був дуже молодий і гарячий, щоб мати право бути розсудливим, і, коли брав на себе роль наставника, матуся лагідно плескала мене по щоці, називала своїм маленьким Ментором і примушувала повертатися до ролі, яка мені більш пасувала.
Глибоке передчуття біди, до якої рано чи пізно неминуче повинні були призвести її непомірні витрати, справляло на мене враження тим сильніше, що, ставши її економом, я сам міг судити про невідповідність доходів і витрат. Саме в цей час у мені почала з’являтися схильність до скупості. Я завжди бував до безглуздого щедрий лише вряди-годи, але ніколи особливо не турбувався, мало чи багато у мене грошей. Тепер я став звертати на це увагу й піклуватися про свій гаманець. Я ставав скнарою, спонукуваний шляхетною метою, оскільки дбав про те, щоб зберегти бодай щось для матусі на випадок катастрофи, яку передбачав.
Я боявся, що кредитори накладуть арешт на її пенсію або ж її зовсім припинять видавати їй, і в своїй наївності уявляв, що приховані мною гроші стануть для неї значною підтримкою. Але для того, щоб мати їх, а головне – зберегти, треба було ховатися від неї: адже було б дуже незручно, якби вона дізналася, що я відкладаю гроші в той час, коли вона не знає, де їх дістати. Я влаштовував маленькі тайники, куди ховав по кілька луїдорів, розраховуючи поповнювати свої заощадження і врешті-решт покласти їх до її ніг. Але я так невміло вибирав місця для своїх тайничків, що вона завжди знаходила їх і, щоб показати це мені, забирала звідти мої золоті запаси, залишаючи натомість значно більшу суму в інших монетах. Присоромлений, я приносив у спільну касу свій маленький скарб, і щоразу вона неодмінно витрачала ці гроші на мене, купуючи мені одяг або якісь речі, як-от срібну шпагу чи годинник.
Остаточно переконавшись, що мені ніколи не вдасться зібрати для неї грошей і що вони не стануть для неї значною підтримкою, я відчув нарешті, що для боротьби з нещастям, яке їй загрожує, мені необхідно посісти таке становище, яке дозволило б утримувати її, коли вона сама вже не зможе утримувати мене і залишиться без шматка хліба. На жаль, підпорядкувавши цей задум своїм схильностям, я з божевільною впертістю намагався досягти бажаного становища з допомогою музики. Відчуваючи, як у мені зароджуються ідеї і звуки, я відразу уявляв, що, як тільки зможу взяти з цього користь, стану знаменитістю, сучасним Орфеєм, чиї мелодії привернуть до мене все багатство Перу. Оскільки я вже вмів непогано читати ноти, мені потрібно було лише опанувати правила композиції. Трудність полягала в тому, щоб знайти вчителя, бо самотужки досягти цього, лише з допомогою свого Рамо, я не сподівався, а після від’їзду Ле Метра в Савойї не лишилося нікого, хто бодай трохи знався на гармонії.