— Пригадується, у Хорей були щодо тебе наміри, — зауважила я.
Вона кивнула, мимоволі поправила біляве пасмо, що вибилося з тугої зачіски. Сказала, що Хорса, навіть по-своєму зраджений, і зараз виявляє до неї певну увагу, але вона всіляко дає зрозуміти, що не може стати його дружиною.
Я не розуміла Гіту. Звісно, Хорса — не Едгар. Проте, якби погодилася, враз могла позбутися свого ганебного становища, стати господинею в його бурзі. Запитала я і про те, чому Гіта не повернулася в монастир. І знов у відповідь коротке: «Не можу».
— Незрозуміла затятість, — сказала я. — Чи розумієш ти, Гіто, що сама прирікаєш себе на ганебну самотність? А самотня жінка — ніщо в нашому світі.
— Ну, не зовсім так.
Вона навіть посміхнулася. І вже зовсім по-діловому переповіла, як веде свої справи: збирає податки, звеліла осушити болота, стягує мито за проїзд фенами. А ще вона непогано заробила на торгівлі вовною.
— Головне — не байдикувати, не жаліти себе. І якщо щастя — справа провидіння, то зручностей і комфорту можна домогтися й самотужки. А Едгар, варто віддати йому належне, привчив мене жити в розкошах.
Я пам’ятала, як розбещував її Едгар. Пригадала і вчорашнє його одкровення. Але говорити їй про це не збиралася. Сказала тільки, як жорстоко з його боку запросити її на весілля.
— Так, мені було боляче отримати це запрошення.
Її шаль сповзла, і вона поквапилася загорнутись у неї. Сказала запально:
— Але я сама хотіла побачити вінчання, побачити його наречену.
Навіщо їй було роз’ятрювати свій біль? Але я зрозуміла. Навіть біль від Едгара був їй солодким. І тоді я обережно заговорила про те, що Едгар, як її опікун, цілком може віддати її заміж на свій розсуд.
У очах Гіти ніби загус срібний лід.
— Побачимо, як йому це вдасться.
Скільки виклику в голосі! Немов і не розуміє, що в графа Норфолка на неї всі права. Проте тримається так, ніби має щось, і воно дає їй цю впевненість.
І я незабаром зрозуміла, що то за «щось».
Прибіг Адам. Підсів до Гіти, обійняв. Я б хотіла ще поговорити з нею, але при дитині це було неможливо — він цілком заволодів Гітиною увагою. Я терпляче чекала, поки вони наговоряться. Якась пуста розмова — чи був Адам гарним хлопчиком, чи досі відмовляється від меду, треба їсти мед, він такий корисний.
Якось так трапилося, що голублячись до Гіти, Адам стяг із неї шаль. І можливо, якби не була Гіта настільки тоненька, я б нічого не помітила. А так… Сукня, що лежала легкими фалдами, несподівано натяглася на невеликому, але виразно опуклому животі.
То ось чому Гіта так загорталась у шаль. Вона не хотіла, щоб хтось дізнався. Хтось, хто може повідомити Едгару, або просто розпатякати, що внучка Херварда носить під серцем дитину від чоловіка Бертради. Виродка, байстрюка. І тепер мені стало зрозуміло, що вона мала на увазі, не бажаючи повертатися в монастир і відкидаючи залицяння Хорей. Бідолашна дівчинка… Чутки про неї тільки почали стихати, а тепер знову потягнуться плітки.
Я швидко відвела погляд. Але занервувала й Гіта, схоже, помітила це, дивно поглядала на мене. Нарешті я вирішила, що треба йти. Адам був незадоволений, він хотів залишитися.
Сказавши, що не варто турбуватися — вона пришле хлопчика з Утредом, Гіта вийшла провести мене. Дорогою я несподівано пригадала нашу першу зустріч, і цей спомин потішив нас обох. На прощання ми сердечно обійнялися.
— Хай бережуть тебе Бог і всі святі, Гіто! Боюся, що їхня допомога буде тобі вельми до речі.
Вона сумно кивнула. Зрозуміла, що мені все відомо.
Коли я повернулася в замок, там уже на повну силу веселилися. Гості сиділи за столами, горіло безліч смолоскипів, у центрі зали виступав фігляр, підкидаючи і ловлячи різнокольорові кульки. Потім зазвучали пісні. Вони були відверто похітливі, про пристрасть та щастя розділеного почуття. Читалися й вірші — теж на тему любовної млості. Все це було зовсім не схоже на бурхливі застілля саксів, на всьому лежав відбиток шляхетних манер, таких шанованих нормандською знаттю, особливо в присутності пані. Без пані й нормани дозволяли собі звалитися п’яними під стіл. Я жила при дворі, знала це, й мене не вводила в оману церемонність бенкету. Хоча й було приємно сидіти на бенкеті ошатною та стриманою, слухаючи пісні про любов.