Мої супутники, той десяток лицарів, які відмовилися від служби, були за вдачею бунтівниками, тому пропозиція Едгара спочатку їх не спокусила. Серед оперезаних лицарів усіх земель завжди знайдуться ось такі хлопці, яких не заманиш на службу обіцянкою юшки біля вогнища, та дрімотою на сіні під шум дощу: їм потрібна небезпека, потрібні пригоди. За час нашого тихого життя в Гронвуді вони знудилися за свавіллям, а нинішня невдача тільки розпалила їхню кров, розлютила. Я вловив цей настрій і вирішив, що саме час діяти.
— Диявол вам у горлянку, хлопці, якщо ви ось так утечете з Англії, отримавши копняка. Невже у вас гордості не лишилося навіть на те, аби помститися?
Ух, як же я зачепив їх! Крики, лайка, прокльони, хтось у запалі навіть звалився із стежки в плесо — довелося витягати. Здається, якби я кліпнув зараз, вони б перерізали всіх селян на кілька миль зокола. Смаглявий Герівей Брітто запропонував дещо ліпше: ми ж недалеко від володінь Едгарової повії Гіти Вейк: варто приплатити будь-якому провідникові, й він виведе нас до її кременевої вежі. А вже ми зуміємо розважитися з цією красунею так, що Едгар ще не раз каятиметься за приниження, якого нам завдав.
— Дурні! — вигукнув я. — Ви розумієте, чим це обернеться для нас? Хіба наш король Генріх схожий на людину, яка дозволить чинити безлад у своїх володіннях? Чи Едгар знову пробачить нам, якщо ми доторкнемося до його дорогоцінної Феї Туманів? Теліпатися нам тоді в петлі, як нікчемним зловмисникам.
Вони принишкли. А я відчув задоволення: як усе-таки солодко мати владу над людьми.
— А що запропонуєш ти, Гуго? — запитав нарешті Герівей. — Адже по твоїй лисячій пиці я бачу — ти щось замислив.
Вони скупчилися навколо мене. І тоді я виклав свій план. Ні, я не збирався палити села у володіннях Едгара чи грабувати його одноплемінників саксів. Я збирався напасти на нормандські маєтки Норфолкширу. Зараз ми всі переодягнемося саксами, заховаємо наші модні котти з емблемами графа, а вберемося в хутряні накидки та з криком «Білий дракон!» розграбуємо і спалимо кілька маєтків шляхетних норманів. Тут, у Денло, дуже тонка межа в протистоянні норманів і саксів, утримується вона тільки волею Едгара. Якщо ж ми видамо себе за його одноплемінників і розоримо нормандських феодалів, останні помстяться за розбій — відразу оголять свої мечі та нападуть на саксів. Вогонь війни охопить увесь Норфолк, і Едгар виявиться між молотом і ковадлом, змушений або підтримувати своїх і, таким чином, накликати гнів короля, або придушувати заколот саксів, і самі його одноплемінники поквитаються з ним, а його ім’я стане проклятим у Денло.
Вони прийшли в захват від мого плану, збадьорено загомоніли. У цих спотворених люттю обличчях більше не лишилося сліду від смутку полонених, які щулилися під гнівним поглядом графа. Вони знову відчули силу, захват від можливості відповісти ударом на удар. І це дав їм я. Вони наново визнали моє верховенство, готові були коритися. А це було солодко. Потім я почав пояснювати, що недалеко звідси є нормандський маєток Хантлей-Хол. Його господар, лицар де Ласі, — не та людина, яка пробачить саксам напад, і він уже постарається розквитатися з ними, не вимагаючи справедливості у графа.
І тут у тьмяному світлі передсутінкової пори я побачив, що Ральф де Брійар дивиться на мене інакше, ніж інші. Він вочевидь не поділяв загального захоплення, неуважно озирався на лицарів. І сміх завмер у мене на вустах. Я пригадав, що якби не звичка коритися мені, цей хлопець теж продався б Едгару.
— У чому річ, де Брійаре? Ти не згоден?
Всі погляди звернулися до нього, всі принишкли. Ральфу вочевидь стало ніяково. Не та він був людина, щоб протистояти багатьом.
— Ти зраджуєш нас, Ральфе? — презирливо мовив я.
Він раптом рвучко підвів голову.
— Присягаюся гербом предків, те, що ви замишляєте, — злочин! За що нам мститися графові? Він повівся з нами навіть милостивіше, ніж ми заслуговуємо. І невже ви готові заради одного піддати небезпеці життя багатьох? В ім’я Бога одумайтеся! Палити маєтки своїх одноплемінників, щоб річки крові розлилися Норфолком? Та ви чисто здуріли. Ви ж християни, а не язичники, щоб принести таку жертву на вівтар своєї помсти.