Чортів трубадур — знав, як співати. І я помітив, що його слова подіяли на декого. Борода Христова! Я не міг припустити, щоб цей шмаркач зірвав мій план. І зробив те, чого й сам від себе не чекав.
Напевне, я недарма спостерігав, як Едгар метає ножі. Я ніби бачив його перед своїм поглядом, точнісінько відтворив його рух: руків’я ножа в долоні, рвучкий точний викид уперед. І Ральф замовк на півслові. Дивився на мене широко розплющеними очима. Потім поволі почав сповзати з сідла, падати, поки не звалився на стежку.
Коні відчули запах крові, захвилювалися. Вершники мимовільно стримували їх, але ніхто не промовив слова.
Спокійно, з глузуванням у голосі я промовив:
— Присягаюся бородою Христовою, я таки чогось навчився у гордовитого сакса. Метнув ножа не гірше за нього.
Вони й далі мовчали. Нарешті Герівей, трохи заникуючись, запитав:
— На-а-що ти вби-ив Ральфа, Гуго?
Я не дав їм звинуватити мене. Невже вони хочуть, щоб цей лютняр зрадив нас? Невже перша перешкода охолодила їхню лють?
І я завів їх знову. Ми пришпорили коней і помчали геть. Тіло Ральфа де Брійара залишилося в очереті. Чи його знайдуть? Навіть його кінь помчав з нами. А ми знали, що зробимо, перш ніж хтось нас запідозрить.
Розділ 8
Гіта
Листопад 1132 рік
Я прокинулася, задихаючись і схлипуючи. Цей сон, знову цей самий сон: обличчя коханого схилялося до мене, я ніби відчувала його дихання, його тіло, своє тіло… Наше злиття, вогонь і тремтіння… Екстаз…
Переводячи подих, я осіла на подушки. І відразу дитя в мені ворухнулося, я відчула його поштовхи, м’які, але настирливі. Це була дійсність. Я і те, що залишилося мені після мого сну, що колись був дійсністю; тоді ми й зачали наше дитя, яке стало нині моєю радістю і моєю ганьбою.
Поклавши руку на свій округлий живіт, я слухала ці поштовхи нового життя в собі і посміхалася. Але водночас відчувала збентеження. Дитина була частиною мене, могла бачити й мої сни. Я картала себе за них. Це була хіть… Справжня хіть, і тіло моє жадало того, від чого розум наказав відмовитися. Бо кохання моє було гріховне в зародку.
Я повернулася на бік і зітхнула. Я заборонила собі плакати. Треба відволіктися, думати про щось інше Та все-таки… Допоможи мені, Пресвята Діво! — як же тяжко бувало інколи! Тільки усвідомлення обов’язку і гордість змушували мене приховувати страждання, триматися незворушно, навіть коли грубощі та лайка летіли мені в спину. І я примушувала себе зануритися в роботу, не залишаючи часу на смутки. Навіть взялася до такої марудної справи, як торгівля вовною. І це заняття захопило мене, та й зиск принесло чималий. Ціна на вовну зростала з кожним роком, і це давало більші прибутки, ніж ведення господарства по-старому.
У встановлений термін я відвезла вовну на ярмарок у Норідж, відмовилась від послуг перекупників. Я прямо зуміла зійтися з фламандськими покупцями, уклала з ними угоду на продаж вовни на цей і наступний роки. Зрештою я заробила стільки дзвінкої монети, скільки й навіч не доводилося бачити. І це тішило навіть більше, ніж очікувала. Бо ж я не пропаду сама, зможу підтримати й свою дитину, а щодо мого ганебного становища, то багатство зможе накинути покров і на ганьбу.
І, певна річ, я змогла дозволити собі дещо з розкоші.
Зараз оглядаючи покій, я вже насилу могла пригадати, які колись тут панували розгром і запустіння. Тепер тут було затишно, навіть пишно. Холодний камінь підлоги вкривала овеча вовна, вздовж стін стояли скрині з різьбленням, на віках яких лежали вишиті подушки. Так само яскраво вишите й запинало на моєму широкому ліжку. Та й саме ліжко зроблене не місцевим кустарем, а привезене з міської майстерні, — з заморського чорного дерева; узголів’я прикрашала мозаїка з перламутру і мушель, а ложе було не просто ящиком з соломою, а м’яким матрацом, наповненим вовною, сіном і лавандою, згори ще й лежала перина з найм’якшого пуху. Навіть Едгар із його любов’ю до розкоші та зручностей не визнав би її негарною.
Але тут мій погляд упав на поламану прядку, що лежала біля стіни. І пригадалося, як нещодавно її люто пожбурив об стіну Хорса. На жаль, Хорса мав усі підстави для гніву. Я була винна перед ним, що так довго чаїлася, не могла відразу пояснити, чому не можу відповісти на його залицяння. Я тільки щось мимрила, уникаючи прямої розмови, повторювала про добросусідські стосунки. Чудово розуміла, на що він чекає, але не знаходила в собі сил пояснити, що вагітна від іншого.