Я була налякана. Розуміла, що за цим буде. І до болю шкода було бідолашної Елдри. Під час нападу її зґвалтували, й люди Нортберта примусили Альріка дивитися, що вони витворяли з його дружиною.
Утред сказав, що треба розіслати людей, попередити всіх про діяння де Ласі. Про сера Нортберта давно ходила погана слава, але щоб він зважився на таке…
— Едгар Армстронг усе з’ясує, — сказала я з несподіваною впевненістю.
— Або ми, сакси, — гмикнув Утред.
Я майже відчувала в повітрі загрозу повстання. Це було мені знайоме. Й це лякало.
Увечері того ж дня до Тауер Вейк прискакав з великим загоном Пенда. Я не бачилася з ним відтоді, як іще влітку він кілька разів наїздив до мене, дізнавався від імені мого опікуна, чи не потрібна допомога. Пенда не знав, що я чекаю на дитину, і я не хотіла, щоб він довідався. Тому я вийшла зустріти його, загорнута в свій широкий ліловий плащ.
Пенда був озброєний із голови до ніг. Сказав, що в графстві неспокійно, люди схопилися за зброю, і граф прислав воїнів, аби вони заблокували всі під’їзди до Тауер Вейк. Я подумала про Едгара з вдячністю. Він піклується про мене. Але, можливо, так він просто виконує свій обов’язок опікуна.
Подякувавши Пенді, я запитала, що ж усе-таки відбувається.
— Не розбереш, — спохмурнів він. — Люди Нортберта з Хантлей-Холу і ще кілька нормандських баронів присягаються, що сакси перші напали на них. Воно на те й схоже. На маєтки Хантлей і ще кілька дійсно нападали. Потерпілі нормани запевняють, що нападники були саксами, вони вигукували бойовий клич, спалювали будинки, різали людей. А саксонські тани присягаються святими Едмундом і Дунстаном, що не чинили нічого подібного й нормани перші взялися за зброю. Едгар намагався поговорити й із тими, й із другими, та тільки люди розлючені. Якщо граф не впорається зі становищем найближчим часом, буде зовсім кепсько. Тоді звістка про заколот дійде до короля і він введе війська. А тут ще в Гронвуді…
Але він не договорив, махнув скрушно рукою. Поїхав. А я, приголомшена тим, що відбувалося, навіть не встигла розповісти йому про пораненого незнайомця. Хоча якщо заварилося таке, не диво, що він просто одна з жертв, яких незабаром буде сила-силенна.
І почалося… Звістки надходили чимраз гірші. Повстання поширювалося, села палали, селяни ховалися на болотах. Скрізь були розставлені кордони графа, але їх обходили і спалахували щораз нові й нові сутички. Проте мої володіння це безумство минуло, слава Пресвятій Діві. Ми жили звичайним розміреним життям, забивали на зиму худобу, почали чесати льон. Вечорами всі збиралися в залі біля вогню. Але це були не звичайні патріархальні посиденьки; люди просто тислися одне до одного, розказували новини, від яких холола кров.
Через усі ці події я довго не навідувалася до нашого пораненого, який провів декілька днів без тями, а далі почав видужувати. Дивна він був людина — весь час мовчав, спочатку відмовлявся їсти. Одного разу навіть зірвав бинти з рани. Я накричала на нього. Вже якщо Господь зі своєї милості зберіг йому життя, то великий гріх відмовлятися від цього дару. Незнайомець корився мені мовби знехотя. Його ніби щось пригнічувало, весь час лежав, відвернувшись до стіни.
Одного разу, коли я годувала його, почула за собою різкий голос Елдри.
— Навіщо панькатися з нормандським псом?
У дружини Альріка останнім часом дуже змінилася вдача. Вона стала похмурою, злою, її очі спалахували, тільки коли вона дізнавалася про сутички саксів і норманів.
Мій підопічний підвів на Елдру очі — гарні блакитні очі, в яких, проте, ніщо не відбилося. І далі покірно їв.
— Ти знаєш його? — запитала я не обертаючись.
Елдра лише гмикнула.
— Звичайно, знаю. Це Ральф де Брійар. Він із тих лицарів Бертради, яких Едгар вигнав із ганьбою.
Мій підопічний тихо застогнав, відвів мою руку з ложкою, відвернувся до стіни.
Отже, я дізналася ім’я незнайомця. Але те, про що говорила Елдра, було мені невідомо. Про яке вигнання лицарів вона згадувала? І коли ввечері до вежі повернувся Утред, я розпитала його.
Мій вірний воїн цілісінькими днями роз’їздив околицями, перевіряв дозори, дізнавався про новини. Повертався стомлений, похмурий. Проте на всі мої розпитування того дня відповів докладно. Я була вражена. Леді Бертрада в змові проти чоловіка, навіть звеліла своїм людям схопити його. І якби не відданість вірних слуг Едгара, невідомо, чим би все й скінчилося.