У замку мою увагу відразу привернув Адам. Цей зазвичай тихий хлопчик зараз розкапризувався.
— Я все одно піду до неї, я знаю, де її знайти!
Але Пенду не так легко вмовити. Він просто замкнув хлопчака, не звертаючи уваги на його гнівні вигуки та плач. Побачивши мій погляд, Пенда знизав плечима.
— Майстер Адам твердить, що піде до Гіти Вейк. Та де там! Щоб я дозволив хлопчиськові тинятися переповненими всіляким набродом вулицями? Сер Едгар із мене голову зніме, якщо з ним щось трапиться.
Адам був дивною дитиною, я так і не навчилася знаходити з ним спільну мову. Я взагалі не знала, як поводитися з дітьми. Може, тому, що сама так жодного разу й не зачала. Адам же навіть дратував мене. Ця постійно сумна пичка, бажання зачаїтися десь, ця така не властива дітям релігійність — усе викликало в мене подив. Але коли з’явилася Гіта, Адам потоваришував із нею. Вона ж панькалася з ним, відповідала на його безглузді запитання, співала йому. Малий відтанув, став жвавим і товариським, а коли Гіти не стало, тяжко переживав її від’їзд. Він знову почав усіх цуратися і без кінця дошкуляв батькові розпитуваннями. Коли ж Едгар напрямки сказав, що Гіта більше не повернеться, Адам надовго впав у меланхолію.
Давши управителеві останні настанови, я пішла до Адама. Пенди ніде не було видно, і я ввійшла до хлопчика без перешкод. Він сидів у кутку біля стіни, але при моїй появі підхопився і, як ведмежа, затупцював на місці. Я поманила його до себе.
— Ти казав Пенді, ніби знаєш, де знайти Гіту Вейк?
Він кивнув. Тоді я пообіцяла відпустити його до неї, але за умови, що туди ми підемо разом.
Чому я захотіла зустрітися з Гітою? Колись я вважала її зухвалою і набридливою. Потім ми навіть порозумілися. З Гітою було легко, вона була тямуща й доброзичлива. І коли вони розлучилися з Едгаром, іноді мені бракувало нашого спілкування.
Цього дня Норідж був прикрашений і заповнений людом. Довкола грала музика, люди танцювали просто на вулицях. На перехрестях стояли діжки з елем, а навколо веселилися цілі полчища гуляк. Усі були веселі, задоволені. Адже їхнім графом став Едгар Армстронг, який викликав прихильність до себе місцевих жителів ще коли був шерифом. А те, що він одружується з донькою короля Генріха, ще більше надихало народ. Тепер у графства будуть нові пільги, нові привілеї, люди бачили в цьому успіх і охоче пили за здоров’я наречених.
Адама теж охопили загальні веселощі. Із захопленням роздивляючись навсібіч, він повідомив мені, що ще вчора бачився з леді Гітою. Вона присилала до нього Утреда, і в передвесільному сум’ятті ніхто не помітив відсутності хлопчика, хоча його не було близько трьох годин. Він вважав, що його сьогоднішній візит стане для леді Гіти приємною несподіванкою.
Але набагато більшою несподіванкою для неї виявилася моя поява. Гіта наймала невеличкий флігель у будинку торговця вовною, і сама відімкнула нам на стукіт. На ній були вільна світла сукня, біла шаль із шовковистим полиском, яку вона нервово стягла біля горла, ледве вгляділа мене. Відступила в затінок, ніби ховалася.
Адам був чуйною дитиною. Він миттєво вловив незручність і винувато пробурмотів, що не міг прийти сам, бо інакше його не відпустили б.
Гіта лагідно посміхнулася хлопчикові.
— Ти не зробив нічого поганого, мій любий. Іди до Труди, вона пригостить тебе солодким сиропом і вафлями. А ми поки поговоримо з леді Ріган.
— Не знала я, Гіто, що тебе збентежить зустріч зі мною, — зазначила я, коли дівчина провела мене в невеличкий садок і ми присіли на лаву. — Раніше у нас були більш приятельські стосунки.
Вона спробувала посміхнутися й при цьому загорталася в шаль, ніби мерзла. Але ж цього серпневого дня було не те що тепло — навіть спекотно.
— Просто все вийшло трохи несподівано. Якщо ти помітила, я взагалі прагну не зустрічатися ні з ким із оточення Едгара.
Здається, я її розуміла. І просто сказала, що зайшла попрощатися, бо скоро назавжди покину ці краї. Вона, схоже, занепокоїлася.
— Шкода. Ми не бачилися з тобою весь цей час, проте сама думка, що зустріч можлива, була мені приємна.
Чомусь ця фраза зворушила мене. Я взяла її руку в свою.
— Як же ти жила весь цей час, дівчинко?
Вона зітхнула.
— Спочатку було важко.
Вона затамувала зітхання, почала розказувати. Повідала, як спочатку цуралася людей, як їй було гірко, коли в спину летіла брутальна лайка, й не стільки від рівних за становищем, скільки від простолюду. Адже прості люди особливо примічають усе, що стосується знаті, нібито готові визнати вищих за становищем як кращих, вони не пробачають їм найменшої промашки. Поки Гіта жила під заступництвом Едгара, її поважали як його датську дружину, але щойно вона поїхала, всі сприйняли це наче вигнання, і вона враз стала не ліпшою за покинуту повію. Багато знатних домів зачинилися для зганьбленої жінки, а дружини місцевих танів демонстрували їй своє презирство. Тільки Альрік і Елдра не змінили свого ставлення до неї, та ще Хорса часом навідувався в її вежу серед фенів.