— Навіщо це? Я ж дуже далеко, практично не можу керувати.
— Після оголошення нас можуть арештувати.
— В такому разі — згода. Я недавно вийшов з тюрми, то й знову можу туди повернутися.
І листування, і телефонічна розмова про Групу відбувалися не поза увагою наших пильних «душпастирів», що й відбивається на ставленні місцевих начальників та урядовців до мене.
Посилили адміністративний нагляд, заборонивши полишати помешкання уже не з 10-ї години вечора, а з 9-ї і до 6-ї ранку, мільдуватися у міліціонера не тільки 10, 15, 20, а ще й 30 числа кожного місяця.
5.03.88 р. спрямував прокуророві Парабельського району скаргу на незаконність адміністративного нагляду.
У Березівці багато вже роками покинутих квартир у старих бараках. Я просив начальника ЛЗП дозволити мені відремонтувати одну з них власними силами. Він не дозволив. Мовляв, усе будемо ремонтувати для своїх робітників. Проте це просто відмовка — ЛЗП вже кілька років неспроможний побудувати новий будинок через брак робітників, і якби вони тепер звідкилясь з'явилися, то добудували б новий будинок, ремонтували б жилі помешкання, що також вкрай потребують ремонту, а не бралися б за квартири, до яких руки не доходили вже багато років.
Напередодні совітського жіночого свята 8 Березня у крамниці за списком продавали по пляшці 28-градусної горілки та по дві пачки індійського чаю. Ми теж хотіли купити й пішли до крамниці. Крамарка, поглянувши на нас, сказала, що мене і жінку Балашов викреслив зі списку.
— А мене, — питає жінка капітана Балашова, — на якій підставі ви позбавили горілки до жіночого свята? Балашов:
— Вас позбавили й індійського чаю. Крамниця обслуговує тільки прописаних у Березівці людей, а ви навіть тимчасово не прописалися.
9.03.88. Знову просив Іванова надати житло.
— У нас немає, - каже. — Усе, що в нас є, ми віддаємо своїм робітникам, а ви працювати не хочете.
— Дозвольте мені відремонтувати кімнату, що стоїть без вікон уже кілька років.
— Ми відремонтуємо її для своїх робітників.
— Чого ж у минулі роки не ремонтували?
— У нас для вас немає помешкання, — кинув роздратовано.
— Як вас розуміти: ви не даєте, а якщо я сам знайду, ви перешкоджатимете чи ні?
Присутній замісник:
— Ви не можете проявити ініціативу, бо весь жилфонд у нашому розпорядженні.
— Дайте мені остаточну формулу відмови. Якщо ви й самі не надаєте помешкання, не дозволяєте мені самому знайти чи відремонтувати покинуте помешкання, я писатиму скаргу. Щоб мене перевели до іншої місцевості.
— Пишіть! Пишіть! — загукали гуртом, відкрито задоволені з перспективи спекатися мене.
10.03.88 р. мав розмову з головою сільради.
— Яку, — питаю, — ролю відіграє сільрада в розподілі житла?
— Ніякої, - каже. — Ну, у нас є відповідна комісія, Ми ставимо на чергу для покращення житлових умов тощо, але розподіляє житло дирекція ЛЗП.
— Чи не могли б ви посприяти, аби мені дозволили відремонтувати покинуту і без вікон кімнату?
— У нас буде нарада сьогодні о 7-й годині вечора. Я побалакаю. Прийдіть завтра вранці, - сказала доволі прихильно.
11.03.88 р. пішов до сільради. Поглянувши якось ніяково на мене, каже:
— Навесні приїдуть сюди дві сім'ї. Вони робітники, і їм ЛЗП надасть житло, того для вас немає.
- Їм ЛЗП надасть житло, придатне для життя. До кімнати без вікон їх не поселять?
До відповіді на таке запитання вчорашня нарада не підготувала головицю, і вона ніяково промовчала.
Увечері спрямував скаргу до головви облвиконкому з клопотанням дати вказівку забезпечити житлом або перевести до подальшого відбування заслання туди, де воно є.
А втім, не все прикро й з офіційного боку.
17.03.88 р. Балашов оголосив рішення прокурора Парабельського району про скасування адміністративного нагляду. Розмова була в конторі ЛЗП, й Іванов запропонував мені нову працю — в'язати віники та підшивати валянці. Коли ж я заїкнувся про квартиру, відповів: «Нічого я дать вам не можу». Отже, продовжується намагання загнати мене до гуртожитку. Вони чекають на від'їзд жінки і тоді наміруються поводитися зі мною як із самітним на тій підставі, що я не одружений.
19.03.88 р. ходив утретє до контори, щоб купити дров.
Головна бухгалтерка:
— Треба, щоб Іванов дав вказівку.
Я:
- Іванов сказав, що це не його справа, що дровами займається зав. господарством Воронкова.
Головна бухгалтерка: