Кожен день засоби масової інформації приносять все нові факти кризового стану соціалістичної економіки, і завдяки гласності, за допомогою порівняння із закордоном ми бачимо і свою відсталість, і всю неефективність економіки, її закостенілу неповороткість і непридатність до розв'язання сучасних технологічних та економічних проблем. Оце загальне усвідомлення неспроможності соціалістичної економіки змагатися з економікою демократичних країн і становить об'єктивну силу, що розв'яже економічну кризу. Економічна криза почалася з того часу, коли економічні засади соціалістичної системи господарювання виявилися нежиттєздатними і більшовики, замість відмовитися від такої неекономічної економіки (як вже один раз зробили були, запровадивши неп), почали застосовувати до економіки позаекономічні способи — примус. Брежнєв послідовно застосовував командно-адміністративні методи, що склалися задовго до нього.
За роки його правління склалося нове становище: кількість заводів, фабрик, підприємств так збільшилася і виробничі взаємини між ними так ускладнилися, що ефективне керівництво з одного центру стало об'єктивно неможливе. Він не бачив якісних змін. Він бачив тільки кількісні. І впоратися з проблемою управління намагався теж за допомогою кількісного методу — способу збільшення кількості управлінь, главків — всього управлінського апарату. Розвиток економіки підготував суперечність між її величезними розмірами і складністю, з одного боку, і нездатністю старої системи управління забезпечувати її нормальне функціонування й ріст, з другого боку. Зросла економіка потребувала нових методів управління, і в першу чергу децентралізації. Та це не для Брежнєва та його команди.
Продовживши лінію своїх попередників на експансію, Брежнєв далі загострив взаємини із Заходом. Як людина традиційних комуністичних поглядів, він, як і його оточення, вірив у перемогу над капіталістичним світом. Він створив могутню армію і з новим завзяттям вступив у переговори з Заходом. Та справа в тому, що змагання відбувалося на різних основах. Захід змагався на основі нормального розвитку економіки, за нормальної діяльності своїх демократичних інститутів і нормального життя своїх громадян, Брежнєв змагався з останніх сил, небажання людей працювати надолужував адміністративними заходами, критику душив судами, нормальний розклад хотів стримати збільшенням міліції (що знову збільшувало непродуктивні витрати і послаблювало сили у змаганні з Заходом). Навіть коли Китай став ворогом, Брежнєв не відмовився від перегонів, навіть коли Японія, цей економічний велет, налагодила зв'язки з НАТО і стала частиною військової системи Заходу, Брежнєв не відмовився від змагань. Чого не відмовився? Адже економіка явно задихалася і неспроможна була конкурувати із Заходом?
Не міг відмовитися. Був неспроможний відмовитися. Він був посередністю серед свого оточення, а воно уявляло тільки один шлях — «Вперед до повної перемоги комунізму в усьому світі». Дивлячись на глобус, вони реагували, у скількох країнах під керівництвом «геніального стратега міжнародного комуністичного руху» (так Живков назвав Брежнєва) їм удалося зробити заколоти і встановити свої уряди і в яких уже недалеко до того. І зовсім не дивилися собі під ноги, де дощенту згнив підмурок, — як у передостанній період Римської імперії, на далекій периферії її легіони ще уміли розбити чуже військо, вдавалося ще захопити якесь невелике царство, а всередині життєві сили давно покинули її, і від центру розходився лиш розклад. Підмурок струхнявів. І численні малі народи («варвари») звалили колос, мов бджоли заїли ведмедя.
Не Брежнєв довів до стагнації. Комуністичний імперський лад дійшов до нього внаслідок логічного розвитку своєї зовнішньозагарбницької політичної установки та штучної і нежиттєздатної внутрішньої економічної системи. Брежнєв лишень надав її останньому періоду деяких рис.
Ми маємо тепер не крах Брежнєва як корумпованого аморального вождя, ми маємо крах марксистської ідеї всесвітньої диктатури пролетаріату, крах 600-літньої російської імперської ідеї, крах економічного змагання авторитарного СРСР з демократичним Заходом. А позаяк протистояння захопило майже пів-людства, розв'язка його введе людство в новий світ, що почне новий виток історії на нових духовних засадах.
III. НАЙБЛИЖЧІ ПЕРСПЕКТИВИ
Часто чути побоювання: хоч би перебудова не припинилася! І звучить у ньому глибока віра у всемогутність волі однієї чи кількох владоможних осіб. Думаю, нічого боятися.