І справді, вампіри — швидкі й моторні, але магія — швидша.
— Тоді я сяду біля тебе за сусідній столик. А як тільки манускрипт доставлять, ми про все дізнаємося.
— Не подобається мені це, Діано, — занепокоєно мовив Метью. — Слід чітко розрізняти хоробрість та нерозсудливість.
— Це не нерозсудливість. Я просто хочу повернути собі своє життя.
— Ну й що з того? — спитав Клермон. — А що, як тобі потім не вдасться тримати магію на безпечній відстані від себе?
— Певно, її частини я залишу при собі. — Пригадавши його поцілунок та те раптове сильне відчуття життєвої сили, що його супроводжувало, я поглянула Метью прямо у вічі, даючи йому зрозуміти, що серед тих «певних частин» є місце і для нього. — Але мене не залякати.
Проводжаючи мене додому, Метью раз по раз висловлював побоювання стосовно мого плану. Коли ж я звернула у Нью-Коледж-лейн, щоб пройти до свого помешкання у задні двері, Метью схопив мене за руку.
— Не здумай! — заперечив він. — Ти бачила, як на мене поглянув сторож? Я хочу, щоб він знав, що ти цілою й неушкодженою повернулася додому.
Ми йшли кривими тротуарами Голівел-стрит повз бар «Терф», а потім перетнули браму Нью-Коледжу, й досі тримаючись за руки, ми пройшли повз невсипущого сторожа.
— Ти підеш завтра веслувати? — спитав Метью, вже спустившись до підніжжя сходів.
Я досадливо простогнала.
— Та ні, бо мені завтра треба цілу купу рекомендаційних листів писати. Тому доведеться сидіти вдома і розгрібати паперові завали у себе на столі.
— А я поїду до Вудстока пополювати, — невимушеним тоном повідомив Метью.
— Тоді вдалого полювання, — так само невимушено сказала я.
— Бачу, тебе зовсім не турбує, що я буду відбраковувати власних оленів? — отетеріло спитав Метью.
— Інколи я їм куріпок. Інколи ти харчуєшся оленями, — знизала я плечима. — Якщо чесно, то я не бачу тут великої різниці.
Очі Метью заблищали. Він трохи розтиснув пальці, та руки моєї не випустив, а натомість повільно підняв її, підніс до своїх вуст і так само повільно поцілував ніжну плоть у западинці моєї долоні.
— Йди спати, — прошепотів він, відпускаючи мої пальці. Його очі, ковзнувши не лише по моєму обличчю, а й по всьому тілу, залишили по собі сліди — крижинки та сніжинки.
Не кажучи ні слова, я підняла на нього очі, вражена тим, що поцілунок у долоню може бути настільки інтимним.
— Доброї ночі, — видихнула я. — Побачимося в понеділок.
Я піднялася вузькими сходами до свого помешкання. Той, хто прикручував і ущільнював дверну ручку, подряпавши її металеву поверхню та дерево довкола неї, досяг прямо протилежного результату: тепер замок погано відмикався. Переступивши поріг, я увімкнула світло. Ясна річ — автовідповідач блимав. Я підійшла до вікна і підняла руку: мовляв, все нормально, я у квартирі.
Кілька секунд по тому я ще раз вдивилася в темряву, та Метью вже не було.
Розділ 15
У понеділок уранці повітря мало оту магічно-казкову непорушність, яка часто виникає восени. Здавалося, що увесь світ чистий та прозорий, а час немов завмер на місці. Я хутко вискочила з ліжка і, бажаючи якомога скоріше опинитися надворі, швидко натягнула на себе спортивний одяг, розкладений на стільці.
Першу годину на річці нікого не було. Коли над обрієм показалося сонце, воно з’їло туман, а його недогорілі рештки опустилися до води, тому мені довелося веслувати крізь пасма рожевого сонячного світла та туману, які перемежали одне одного.
Коли я підпливла до пристані, Метью вже чекав на мене на вигнутих сходах, що вели до балкона елінгу. Його шию прикрашав старовинний нью-коледжський шарф у коричнево-сіру смужечку. Я вибралася з човна і, взявши руки в боки, спантеличено витріщилася на нього.
— Де ти роздобув оту штуку? — спитала я, показуючи на шарф.
— Тобі слід із більшою повагою ставитися до старших працівників коледжу, — сказав він із пустотливою усмішкою і перекинув один кінець шарфа через плече. — Я купив його начебто тисяча дев’ятсот двадцятого року, але, якщо чесно, то не пам’ятаю. То було після Першої світової — це точно.
Похитавши головою, я понесла весла до елінгу. А коли я витягувала свій ялик із води, повз пристань прослизнули дві команди гребців, що веслували бездоганно, наче одним рухом. Я злегка присіла, потягнула ялик на себе і, перевернувши його догори днищем, водрузила собі на голову.