Я опустила кришку унітаза і сперлася на нього, щоб устати, але в голові запаморочилося ще сильніше — і Метью підхопив мене саме вчасно, інакше б я розбила собі голову об кахлі.
Раптом мої ноги відірвалися від підлоги, груди притиснулися до плеча Метью — то його руки обхопили мене під колінами. За мить він обережно поклав мене на ліжко і увімкнув світло, поправивши лампу так, щоб вона не світила мені в обличчя. Потім взяв мене за п’ясть, і від його холодного дотику мій пульс уповільнився. Трохи заспокоївшись, я сконцентрувала погляд на його обличчі — так само спокійному, як і завжди, тільки маленька темна жилка пульсувала на лобі.
— Я принесу тобі зараз щось попити. — Метью відпустив мою руку і підвівся.
Іще одна хвиля паніки накотилася на мене. Я блискавично скочила на ноги, і всі мої інстинкти в один голос заволали: «Тікай! Тікай щодуху!»
Метью вхопив мене за плечі, намагаючись зазирнути мені у вічі.
— Припини, Діано.
Шлунок підкотився до легенів і витиснув із них все повітря. Я запручалася, намагаючись вирватися з його хватки, не розуміючи і не бажаючи знати, що він мені каже.
— Відпусти, — благально мовила я, впираючись обома руками йому в груди.
— Діано, поглянь на мене. — Мені несила було ані ігнорувати його голос, ані опиратися магічній, немов у місячну ніч, притягальній силі його очей. — Що сталося? Поясни.
— Та то мої батьки. Джиліан сказала мені, що відьми й відьмаки вбили моїх батьків, — відповіла я високим напруженим голосом.
Метью сказав щось мовою, яку я не розуміла.
— А коли це сталося? Де? А ця відьма — вона залишила тобі повідомлення телефоном, чи не так? Вона погрожувала тобі? — спитав Метью, іще міцніше стискаючи мене.
— У Нігерії. Вона сказала, що Бішопи завжди були порушниками спокою і постійно завдавали клопоту своїм одноплеменцям.
— Я поїду з тобою. Але спочатку дозволь мені декуди зателефонувати.
— Поїдеш куди? — спитала я, геть нічого не розуміючи.
— До Африки, — дещо сконфужено відповів Метью. — Комусь же треба буде ідентифікувати їхні тіла.
— Моїх батьків убили, коли мені було сім років.
Вражений Метью ошелешено витріщив на мене очі.
— Навіть якщо це сталося так давно, Джиліан та Нокс досі тільки й про них говорять.
Паніка наростала, і я відчула, як відчайдушний вереск підкрадається до моєї горлянки. Та не встиг він вирватися назовні, як Метью притиснув мене до себе так міцно, що я шкірою відчула кожен м’яз та кожну кістку його тіла. І вереск обернувся на ридання.
— З відьмами, що приховують таємниці, трапляється лихо. Так сказала мені Джиліан.
— Що б там вона не сказала, я не дозволю ані Ноксу, ані будь-якому іншому відьмаку чи відьмі, заподіяти тобі шкоду. Ти тепер зі мною, — люто кинув Метью і, поки я хлипала, притиснувся щокою до мого волосся. — Ох, Діано. Чому ж ти мені раніш не сказала?
Десь у душі я відчула, як почав розкручуватися заіржавілий ланцюг. Він вивільнявся ланка за ланкою, виповзав із того місця, де висів непомітно, ждучи свого часу. І мої руки, скоцюрблені й притиснуті до грудей вампіра, теж почали вивільнятися. А ланцюг падав униз, на неосяжну глибину, де не було нічого, окрім темряви та Метью. Нарешті він ляснув і витягнувся на всю довжину, з’єднавши мене з вампіром. Попри манускрипт, попри те, що в моїх руках було достатньо електричної напруги, щоб живити мікрохвильову піч і попри фотографію — поки цей ланцюг нас поєднуватиме, я буду в безпеці.
Коли мої ридання вщухли, Метью повільно відсторонився.
— Зараз я принесу тобі води, а потім ти відпочиватимеш, — сказав він тоном, що не передбачав обговорення, і вийшов. За кілька секунд Метью повернувся зі склянкою води та двома маленькими пігулками.
— Випий оце, — сказав він подаючи мені пігулки разом із водою.
— А що це?
— Заспокійливе. — Його суворий погляд змусив мене негайно вкинути обидві пігулки до рота і запити їх водою. — Вони завжди були при мені відтоді, як ти сказала мені, що страждаєш від нападів паніки.
— Терпіти не можу транквілізаторів!
— Ти пережила потрясіння, і в твоєму організмі тепер циркулює надлишок адреналіну. Тобі треба відпочити.
Метью щільно укутав мене пуховою ковдрою, і я стала схожою на горбкуватий кокон. Потім він сів на ліжко; скинуті туфлі стукнулися об підлогу, вмостився поруч зі мною і сперся спиною на подушки. Лівою рукою він притиснув до себе моє поміщене в кокон тіло, і я втішно зітхнула. Моє тіло, попри пухову оболонку, бездоганно прилягло до тіла Метью кожним своїм вигином.