— Це ти зробила цей чай? — спитала я. Він мав присмак квітів і трав. Зазвичай мені не подобалися травні чаї, але цей був освіжаючий і трохи гіркуватий.
— Так, — відповіла Марта, гордо скинувши підборіддя у відповідь на пильний погляд Ізабо. — Я вже давно роблю його. Мене ще мати навчила. Я й тебе навчу.
Звуки жвавої ритмічної музики наповнили кімнату. Метью присунув стільці та крісла ближче до каміна, звільнивши трохи місця на підлозі.
— Voles dancar amb ieu? — спитав він матір, простягаючи обидві руки.
Ізабо відповіла йому сліпучою усмішкою, яка враз перетворила приємно-холодні риси її обличчя на щось неймовірно прекрасне.
— Ос, — відповіла вона, подаючи йому тендітні руки. І вони удвох стали біля каміна, чекаючи, коли почнеться наступна пісня.
Коли Метью та Ізабо почали танцювати, то мені подумалося, що поряд із ними Астор та Роджерс мали б украй незграбний вигляд. Тіла танцювальників то зливалися, то відштовхувалися, то, кружляючи, віддалялися одне від одного, а потім — із різким поворотом — зближалися знов. Від найлегшого дотику Метью його мати крутилася мов дзиґа, а найменше хвилеподібне коливання з боку Ізабо спричинювало таку саму реакцію в Метью.
Ізабо зробила граціозний реверанс, а Метью схилився в поклоні саме в ту мить, коли музика стихла.
— Що це було? — приголомшено спитала я.
— Спочатку це була тарантела, — пояснив Метью, проводячи матір до її крісла. — Але маман ніколи не дотримується якогось одного танцю. Тому посередині були елементи вольти, а скінчили ми менуетом, еге ж? — Ізабо кивнула і, простягнувши руку, поплескала Метью по щоці.
— Ти завжди був гарним танцюристом, — гордо мовила вона.
— Так, але не таким гарним, як ти або батько — це однозначно, — зауважив Метью, садовлячи Ізабо в крісло.
Очі Ізабо потемніли, і на якусь мить на її обличчі з’явився вираз болісної туги. Метью взяв її руку і провів кінчиками губ по її пальцях. У відповідь Ізабо вимучила з себе слабку усмішку.
— А тепер твоя черга, — сказав Метью, підходячи до мене.
— Я не люблю танцювати, Метью, — запротестувала я, відгороджуючись від нього виставленими руками.
— Мені важко в це повірити, — відповів він, беручи мене за праву руку і притягуючи до себе. — Ти звиваєш своє тіло в неймовірні фігури, летиш над водою у човнику з тріску завширшки і несешся верхи, переганяючи вітер. Танці мають бути твоєї другою натурою.
За звучанням наступна мелодія була схожою на ті, що були популярні в паризьких танцзалах у двадцятих роках минулого століття. Звуки труб та барабана заповнили кімнату.
— Метью, будь із нею обережний, — попередила Ізабо, коли Метью виводив мене на танець.
— Не хвилюйтеся, маман, вона не зламається, — відказав він і пустився в танок. Мої відчайдушні спроби встигати за ним закінчувалися тим, що я лише плуталася у нього під ногами. Та Метью міцно тримав мене за талію, терпляче виправляв мої рухи і скеровував мене у потрібному напрямку.
Я відчайдушно намагалася допомагати йому і ставити ноги туди, куди слід, але від цього ставало ще гірше.
Моя спина заклякла від напруги, і Метью обхопив мене міцніше.
— Розслабся, — прошепотів він мені на вухо. — Ти намагаєшся вести. Натомість тобі треба йти слідом і повторювати рухи за мною.
— Я не можу, — прошепотіла я, відчайдушно вхопившись за його плече так, немов то був рятувальний круг.
Метью ще раз крутнув мене.
— А я кажу, що можеш. Заплющ очі, кинь думати про танець, а решту я зроблю сам.
У його обіймах було легко робити те, що він наказував. Коли я заплющила очі, на мене враз припинили набігати з усіх боків силуети та кольори кімнати, що несамовито вертілися туди-сюди, я швидко розслабилася, й у мене зник страх, що ми ось-ось з усього розмаху торохнемося об підлогу. Поволі я вже насолоджувалася рухами наших тіл у темряві. Невдовзі я вже змогла зосереджуватися не на тому, що робила я сама, а на тому, що підказували мені робити його руки й ноги. Мені здалося, що я пливу.
— Метью, — сказала Ізабо з попереджувальною ноткою в голосі. — «Le chatoiement».
— Знаю, — стиха відповів він. М’язи на моїх плечах тривожно напружилися. — Довірся мені, — прошепотів Метью мені на вухо. — Я тебе надійно тримаю.
Не піднімаючи міцно стулених повік, я щасливо зітхнула. І ми далі кружляли в танці. Метью плавно відпустив мене, обернув, тримаючи самісінькими кінчиками пальців, потім крутнув назад вздовж руки, поки я зупинилася, міцно притиснувшись спиною до його грудей. Музика урвалася.