— Діано? — Голос Метью було ледве чути.
— Так, — коротко мовила я, бо не довіряла сама собі, побоюючись, щоб із рота знову не вискочило щось інше, окрім слів.
Я почула, як він полегшено зітхнув.
— Я просто хотів пересвідчитися, що у тебе все нормально.
— Твоя мати та Марта піклуються про мене, — сказала я і подумала: «А я мало не затопила замок».
— У тебе зморений голос. — Занепокоєний відстанню, що нас розділяла, Метью вслухувався в кожен нюанс моєї інтонації.
— Так, я втомилася, бо день видався довгим і сповненим подій.
— Тоді лягай спати, — мовив Метью несподівано лагідним тоном. У моїх очах несподівано з’явилися сльози, і я швидко змигнула. Сьогодні вночі мені навряд чи вдасться як слід поспати. То був неспокій через те, що Метью піде на якийсь необдуманий, але героїчний крок, щоб мене захистити.
— Ти вже був у лабораторії?
— Їду туди. Маркус хоче, щоб я все перевірив і переконався, що ми вжили необхідних заходів безпеки. Міріам перевірила систему безпеки і у мене вдома. — Він сказав мені цю напівправду, навіть не затнувшись, але я знала, що це не все. Між нами запала тиша, яка невдовзі стала некомфортною.
— Не роби цього, Метью. Благаю, не йди на переговори з Ноксом.
— Я маю подбати про твою безпеку, перш ніж ти повернешся до Оксфорда.
— Тоді нам нема про що говорити. Ти зробив свій вибір. І я теж, — відказала я і повернула телефон Ізабо.
Вона нахмурилася, коли брала його в мене своїми холодними пальцями. А потім попрощалася з сином. Його нерозбірлива відповідь прозвучала в динаміку гучною автоматною чергою.
— Дякую, що не розповіли йому про відьмоводу, — сказала я тихо, коли Ізабо натисла на кнопку «відбій».
— Це тобі доведеться розповідати, не мені, — відповіла Ізабо і неквапливо рушила до каміна.
— Негарно розповідати про те, чого не розумієш. Чому ця здібність проявилася саме тепер? Спочатку був відьмовій, потім видіння, і ось ще вода, — здригнулася я від неприємних спогадів.
— А що то були за видіння? — поцікавилася Ізабо з неприхованим інтересом.
— А хіба Метью вам не розповідав? Мої ДНК містять у собі всю оту… магію, — сказала я, спіткнувшись через це слово. — В аналізі попереджалося про можливість видінь, і вони не змусили себе довго чекати.
— Метью ніколи б не розповів мені про результати аналізів твоєї крові без твого дозволу. Та й з твоїм дозволом не розповів би.
— Я продивлялася їх тут, в шато, — сказала я, вагаючись. — А як ви навчилися контролювати їх?
— То Метью розповідав тобі, що я мала видіння до того, як стала вампіром. — Ізабо скрушно похитала головою. — Йому не слід було цього робити.
— А ви були відьмою? — спитала я, починаючи розуміти, чому Ізабо так мене не любить.
— Відьмою? Ні. Метью припускає, що я була демоном, але я впевнена, що була звичайною людиною. Бо серед людей теж трапляються ясновидці. Не тільки ж створіння мають благословення й прокляття бути ясновидцями!
— А ви могли контролювати своє ясновидіння і відчувати наперед, коли воно прийде?
— З часом це дається дедалі легше. З’являються попередні ознаки. Вони бувають ледь помітними, але ти згодом навчишся їх розпізнавати. Спочатку мені допомагала Марта.
Я вперше почула хоч якусь інформацію про минуле Марти. Але вже не вперше задалася питанням: скільки цим жінкам років і які мінливості долі звели їх разом?
Марта підвелася і схрестила на грудях руки.
— Це справді так, — підтвердила вона, поглянувши на Ізабо з ніжністю та майже материнською турботою. — Набагато легше контролювати видіння, якщо ти пропускаєш його крізь себе без внутрішнього опору.
— Я надто шокована, щоб чинити опір, — сказала я, пригадавши салон і бібліотеку.
— Шок — це спосіб, у який твоє тіло чинить опір, — пояснила Ізабо. — Спробуй розслабитися.
— Та як же тут розслабишся, коли перед тобою пропливають лицарі в панцирі та обличчя незнайомих жінок, і все це змішується з твоїм минулим, — відказала я і позіхнула так, що у мене мало щелепа не вивернулася.
— Ти надто виснажена, щоб думати про це зараз, — зауважила Ізабо і підвелася.
— Я ще не готова до сну, — заперечила я, прикриваючи долонею ще один позіх.
Вона задумливо зміряла мене поглядом, немов прекрасний сокіл, що пильно придивляється до польової миші. У її очах блиснув пустотливий вогник.
— Лягай у ліжко, а я розповім тобі, як я зробила Метью.
Пропозиція була надто спокусливою, щоб від неї відмовитися. Я скорилася. Ізабо підтягнула до ліжка крісло, а Марта заходилася мити й витирати посуд.