— Звідки був вітер? — спитав Болдвін, уже захоплений пошуками.
— З заходу, — відповів Метью, намагаючись здогадатися, куди хилить брат. А потім скрушно зітхнув: — Ми втрачаємо час. Треба розділитися, бо таким чином ми зможемо охопити більшу територію. А я ще раз перевірю печери.
— У печерах її немає, — сказав Болдвін піднімаючись із колін і струшуючи з рук травинки разом із їхнім запахом. — Це вампіри воліють користуватися печерами, а не відьми. До того ж вони подалися на південь.
— На південь? Але ж на півдні нічого немає.
— Так, справді — там більше нічого немає, — погодився брат. — Але щось там таки має бути, інакше відьма ніколи не понесла б її в тому напрямку. Спитаймо Ізабо.
Однією з причин, завдяки яким родина де Клермонів спромоглася вижити до нинішніх часів, було те, що кожен її член виконував у часи кризи певну функцію, що визначалася його здібностями. Філіп завжди був ватажком, харизматичною фігурою, здатною переконати вампірів, людей і навіть демонів битися за спільну справу. Їхній брат Гуго був гарним переговірником, який міг всадовити ворогуючі сторони за стіл переговорів навіть у розпал конфлікту. Готфрід, наймолодший із синів Філіпа, був їхньою совістю й умів передбачати і виокремлювати моральні наслідки кожного прийнятого рішення. На Болдвіна припадало завдання виробляти військову стратегію, і його гострий розум швидко аналізував кожен план, знаходячи в ньому сильні й слабкі сторони. Луїза була корисною як наживка або шпигунка — залежно від ситуації.
Як це не дивно, але Метью був найхоробрішим та найзапеклішим воїном у родині. Авантюри, до яких він вдавався в молодості на полі бою, доводили батька до сказу через брак дисципліни, але з часом Метью змінився. Тепер, тримаючи в руках зброю, він ставав холодним та розсудливим і пробивався крізь перешкоди з чіпкою упертістю, яка робила його непереможним.
А ще була Ізабо. Усі недооцінювали її, за винятком Філіпа, який називав її «генералом» та «моєю таємною зброєю». Вона нічого не пропускала, все помічала, а пам’ять мала кращу, ніж Мнемозину.
Брати повернулися до будинку. Болдвін гукнув Ізабо, а сам узяв жменю борошна з відкритої миски і розсипав її по столу, на якому Марта готувала їжу. На борошні він окреслив обриси провінції Овернь і тицьнув пальцем у точку, де розташовувався маєток «Сім веж».
— Куди б одна відьма забрала іншу в південному чи західному напрямку від нашого маєтку? — спитав він.
Ізабо наморщила лоба.
— Це залежить від того, навіщо вона її забрала.
Метью та Болдвін обмінялися поглядами, сповненими відчаю. Оце й була єдина проблема з їхньою секретною зброєю: Ізабо ніколи не давала прямої відповіді на запитання, яке вони їй ставили, бо їй завжди здавалося, що існує щось більш важливе, ніж слід зайнятися в першу чергу.
— А ви подумайте гарненько, маман, — палко закликав її Метью. — Відьми хочуть, щоби Діана більше ніколи мене не побачила.
— Ні, дитя моє. Річ у тім, що вас можна роз’єднати багатьма різними способами. Вдершись до моєї домівки і викравши мою гостю, відьми завдали нашій родині непростимої шкоди. Така ворожнеча — як гра в шахи, — проговорила Ізабо, торкнувшись щоки сина своєю холодною рукою. — Відьми хотіли продемонструвати, якими слабкими ми стали. Ти бажав Діану. А вони взяли й викрали її, і тепер ти ніяк не проігноруєш виклик, який тобі кинули відьми.
— Будь ласка, Ізабо, скажи — де вона?
— Між нами та департаментом Канталь немає нічого, окрім пустинних гір та козячих стежин, — сказала Ізабо.
— Канталь? — різко перепитав Болдвін.
— Так, — прошепотіла Ізабо, і її холодна кров стала ще холоднішою, коли вона подумала про можливі наслідки.
У тих місцях народився Герберт Оріякський. То була його, так би мовити, домашня територія, і якщо де Клермони наважаться вторгнутися туди, їм доведеться мати справу не лише з відьмами, а й з іншими створіннями, яких вони згуртують навколо себе.
— Якщо користуватися шаховою термінологією, то вони виголосили нам шах, забравши Діану до Канталю, — похмуро зауважив Метью.
— Для шаху ще зарано.
Болдвін кивнув на знак згоди.
— Тоді ми щось пропустили, щось не до кінця розуміємо.
— Там немає нічого, окрім руїн, — сказала Ізабо.
Болдвін скрушно зітхнув:
— А чому ця відьма сама себе не може захистити?
Марта увійшла до кімнати, витираючи руки об рушник. Вона обмінялася поглядами з Ізабо.
— Elle est enchantee, — хрипко кинула вона.
— Ця дитина зачаклована, — неохоче погодилася Ізабо. — Ми з Мартою в цьому впевнені.