Простягнувши руку, я спіймала краплину крові кінчиком пальця.
— Я сама.
«Відьми більше не патякатимуть про те, що я перебуваю під контролем Метью», — подумала я і злизала солону рідину зі свого онімілого пальця. Враз я відчула поколювання на губах та язиці, а потім нерви в роті втратили чутливість.
Коли я отямилася, по щоках мені війнуло холодне повітря, приправлене запахом Мартиних трав. Отже, ми в саду маєтку «Сім веж». Руки Метью тисли мені в наболілу спину, а моя голова лежала у нього на грудях. Я заворушилася і озирнулася.
— Ми вдома, — прошепотів він, широкими кроками наближаючись до освітленого шато.
— Ізабо й Марта, — спитала я піднявши голову, — з ними все гаразд?
— Абсолютно, — відповів Метью, пригортаючи мене до себе.
Ми увійшли до яскраво освітленого коридору на кухні. Від різкого світла у мене аж очі заболіли, і я відвернулася, чекаючи, поки минеться біль. Мені здалося, що одне моє око стало трохи більшим, тож я примружила його сильніше, щоб вони стали однаковими. Попереду нас у коридорі я побачила групу вампірів. На обличчі у Болдвіна застигнув вираз цікавості, Ізабо була розлючена, а Марта — похмура й стурбована.
— Метью, — знервовано почала вона, дивлячись на мене з материнською турботою, — ти маєш зателефонувати її родині. Де твій телефон?
Руки Метью напружилися. Я відчувала, що голова моя надто важка для моєї шиї, тож прихилилася до плеча Метью.
— Здається, телефон у нього в кишені, але не кине ж він заради нього відьму! І вас до себе не підпустить, щоб ви вивудили його. — Болдвін подав Ізабо свій телефон. — На. Скористайся моїм.
Болдвін оглядав моє тіло з такою прискіпливістю, що у мене виникло таке відчуття, наче мені прикладали великі пакети з льодом.
— Вона справді має такий вигляд, наче побувала в бою. — У його голосі бриніли захоплення і повага.
Марта сказала щось по-окситанськи, і брат Метью кивнув.
— Ос, — сказав він, оцінююче поглянувши на мене.
— Не зараз, Болдвіне, — гримнув Метью.
— Дай номер телефону, Метью, — швидко мовила Ізабо, відвертаючи увагу свого сина. Той випалив його без зупинки, і мати натиснула на кнопки. Почулося слабке електронне пищання.
— Я в нормі, — каркнула я, коли Сара відповіла на дзвінок. — Постав мене, Метью.
— Ні, це Ізабо де Клермон. Діана у нас.
Настала нетривала тиша, і я відчула на собі крижані бурульки погляду Ізабо.
— Вона поранена, але рани не загрожують її життю. Хоча Метью доведеться таки відвезти її додому, до вас.
— Ні. Сату вирушить за мною! Не можна дозволити їй завдати шкоди Сарі та Емілі, — заперечила я, пручаючись і намагаючись встати.
— Метью, — прогарчав Болдвін. — Нехай нею займеться Марта, або змусь її замовкнути!
— Не лізь не у свою справу, Болдвіне! — відрізав Метью. Прохолодними губами він торкнувся моєї щоки, і мій пульс уповільнився. Голос Метью стишився до шепоту. — Ми не робитимемо нічого, чого ти не хотітимеш.
— Ми зможемо захистити її від вампірів, — сказала Ізабо, і її голос наче віддалявся від мене. — Але не від відьом. Їй треба бути з тими, хто зможе її захистити. — Розмова ніби зблякла, і на мене опустилася пелена сірого туману.
Цього разу я отямилася нагорі, у вежі Метью. Горіли всі свічки, у каміні ревіло полум’я. У кімнаті було майже тепло, але від шоку я й досі тремтіла. Метью сидів навпочіпки на підлозі, прихиливши мене до своїх колін й уважно обдивляючись моє праве передпліччя. На просяклому кров’ю пуловері зяяла дірка в тому місці, де Сату порізала мене. Навколо свіжої яскраво-червоної плями проступали й інші — темніші й дрібніші.
Марта й Ізабо стояли на порозі, як двійко пильних яструбів.
— Я сам потурбуюся про свою дружину, маман, — мовив Метью.
— Аякже, сину, — пробурмотіла Ізабо звичним у таких випадках запопадливим тоном.
Метью відірвав останній дюйм мого рукава, оголивши мою плоть, і вилаявся.
— Принеси мою сумку, Марто.
— Ні, — твердо відказала та. — Вона вся брудна, Метью.
— Треба спочатку викупати її у ванні, — запропонувала Ізабо, підтримуючи Марту. — Діані холодно, і ти навіть не побачиш її рани. Краще зробити це після ванни, дитино моя.
— Ніякої ванни! — твердо заперечив Метью.
— Чому ж ні? — нетерпляче спитала Ізабо. Вона кивнула рукою на сходи, і Марта пішла.
— У воді буде повно її крові, й це відразу ж відчує Болдвін, — сухо пояснив він.
— Це ж не в Єрусалимі, Метью, — заперечила Ізабо. — Відтоді, як збудували цю вежу, тут і ноги його не було.