Поки я сиділа у ванні, Метью наполіг на огляді моєї правої ступні: витягнув її з води, задрав догори і впер п’яткою собі в плече. Навіть такий легенький тиск змусив мене охнути від болю.
— Ізабо, підійди, будь ласка.
Як і Марта, Ізабо терпляче чекала у спальні на той випадок, коли сину знадобиться її допомога. Метью попросив її стати позаду мене, а сам вправно розв’язав шнурки і почав повільно знімати кросівок із моєї ноги. Ізабо підтримувала мене за плечі, щоб я, ненароком, не вискочила від болю з ванни.
Під час того огляду я заплакала, тоді Метью облишив спроби зняти кросівок і почав розривати його з точністю вправного закрійника, який розрізає елегантну тканину. Він розірвав і шкарпетку, а потім розідрав по шву і праву халяву лосин, закотив матерію і оголив мою кісточку. На ній виднілося коло, наче від розпеченої кайданки, що залишила на шкірі нариви та химерні білі плями.
Метью поглянув на мене, і в очах його блиснув гнів.
— А це звідкіля?
— Сату підвісила мене догори ногами. Хотіла подивитися, чи вмію я літати. — І я розгублено відвернулася, не розуміючи, чому так багато створінь злилися на мене за те, у чому я не винувата.
Ізабо обережно взяла мене за ступню, а Метью став навколішки біля ванни. Його темне волосся було зализане назад, одежа заляпана кров’ю та просякнута водою. Він повернув мене обличчям до себе і поглянув мені у вічі з гордістю та величезним бажанням захищати мене.
— Ти народилася в серпні, еге ж? Під знаком Лева? — спитав він із французьким акцентом; від його оксфордсько-кембриджської вимови і сліду не лишилося.
Я кивнула.
— Тоді мені доведеться звати тебе «моя левице», бо тільки левиця могла битися так хоробро, як ти. Але навіть la lionne потрібні захисники. — Він перевів погляд на моє праве передпліччя. Я вхопилася за край ванни, напруживши м’язи руки, від чого кровотеча почалася знову. — У тебе розтягнута кісточка, але не дуже сильно. Згодом я її туго забинтую. А тепер оглянімо твою спину та руку.
Метью вихопив мене з ванни і поставив на ноги, наказавши перенести вагу тіла на ліву ногу, щоб зменшити тиск на поранену. Марта й Ізабо уважно спостерігали за мною, поки Метью зрізав легінси та нижню білизну. Старомодна неупередженість та діловитість трьох вампірів у стосунку до людського тіла дозволила мені почуватися навдивовижу невимушено, коли я стояла перед ними майже голяка. Метью підняв змоклий пуловер спереду, і під ним на животі показався темно-пурпуровий набряк.
— О, Господи, — видихнув він, торкнувшись поцяткованої синцями плоті на моєму лобку. — Як вона, в біса, це зробила?
— Сату немов сказилася від злості, — відповіла я, і мої зуби зацокотіли від спогаду про те, як я злетіла у повітря, а потім відчула різкий біль у животі.
Метью обмотав мене рушником на талії.
— Знімаймо пуловер, — похмуро мовив він і став позаду мене. Я відчула, як мене кольнуло в спину щось холодне.
— Що ти робиш? — спитала я і вигнула шию, щоб побачити. Сату протримала мене на животі кілька годин, і тепер незносною здавалася думка про те, що хтось — навіть Метью — стоїть позаду мене. Тремтіння в моєму тілі посилилося.
— Припини, Метью, — наполягла Ізабо. — Їй важко це зносити, ти ж бачиш.
На підлогу з брязкотом впали ножиці.
— Все нормально, — відказав Метью, огорнувши мене своїм тілом, мов захисною оболонкою, він схрестив руки у мене на грудях. — А тепер продовжимо спереду.
Коли тремтіння вляглося, він обійшов мене спереду і продовжив зрізати з мене матерію. Холодне повітря, що торкнулося моєї спини, — тепер я стояла майже гола. Метью розрізав бюстгальтер і зняв передню частину пуловера.
Коли з мене впали останні обривки матерії, Ізабо аж охнула.
— Maria, Deu maire, — ошелешено пробурмотіла Марта.
— Що?! Що вона зі мною зробила? — вигукнула я. Раптом кімната загойдалася, мов люстра під час землетрусу. Метью рвучко повернув мене обличчям до своєї матері, і я побачила на її обличчі сум та співчуття.
— Ну все. Тій відьмі гаплик, — тихо мовив Метью.
Він замислив убити ще одну відьму! Кров застигла у моїх жилах, а в очах потемніло.
Метью вчасно підхопив мене.
— Тримайся, Діано.
— Це ти убив Джиліан? — спитала я крізь ридання.
— Так. Я не мав вибору, — відповів Метью байдужим і мертвим голосом.