Кров відхлинула від мого обличчя. Сара зупинилася і запитально поглянула на мене.
— Не поспішатимемо з цим, Емі. Спершу — найголовніше. Хто з тебе так познущався, Діано?
— Одна відьма на ім’я Сату Ярвінен. Гадаю, вона — шведка, — відповіла я, схрестивши руки на грудях.
Метью стиснув губи і ненадовго відійшов від мене, щоб підкинути в камін дров.
— Вона не шведка, а фінка, — зауважила Сара. — Досить сильна відьма, до речі. Втім, коли я зустріну її наступного разу, вона пожалкує, що народилася на світ.
— Якщо вона трапиться мені першою, то від неї мало що залишиться, — пробурмотів Метью. — Тож якщо бажаєте поквитатися з нею, то вам доведеться випередити мене. А я відомий своєю прудкістю.
Сара кинула на Метью оцінний погляд. Її слова були звичайною погрозою. Його ж слова — дечим іншим. То була обіцянка.
— А хто ще лікував Діану окрім тебе?
— Моя мати та її економка, Марта.
— Вони добре знаються на старовинних трав’яних рецептах. Але я вмію дещо інше, — проговорила Сара, засукавши рукави.
— Іще надто рано для чаклунства. Ти вже напилася кави? — спитала я і благально поглянула на Емілі, щоб вона забрала від мене тітку.
— Нехай тобою займеться Сара, люба моя, — сказала Ем, взявши мене за руку і трохи стиснувши її. — Бо чим швидше вона це зробить, тим скоріше ти одужаєш.
А Сара вже ворушила губами. Метью заворожено присунувся ближче до неї. Пучками Сара торкнулася мого обличчя. Кістка під шкірою засвербіла, немов від легенького електричного розряду і, легенько клацнувши, вмить зрослася.
— Ой! — скрикнула я, вхопившись за щоку.
— Воно недовго колотиме, — заспокоїла мене Сара. — Якщо тобі вистачило сили знести таку травму, то не забракне і на її загоєння. — Вона обдивилася мою щоку, задоволено кивнула, а потім перейшла до ключиці. Для її зрощення знадобився потужніший електричний заряд, бо кістка тут була, ясна річ, товстішою.
— Зніми їй черевик, — наказала Сара вампіру, вирушаючи до комори. Напевне, Метью був найкваліфікованішим асистентом, який будь-коли їй допомагав, але він виконував її накази слухняно і без нарікань.
Коли Сара повернулася з горнятком із маззю, Метью вже роззув мою ногу і обпер її ступнею на своє коліно.
— У моїй валізі нагорі є ножиці, — сказав він, із цікавістю принюхуючись, коли Сара зняла з горнятка кришку. — Може, принести?
— Мені вони не потрібні. — Сара прошепотіла кілька слів, і бинт почав розмотуватися сам по собі.
— Ти диви, як гарно, — із заздрістю зауважив Метью.
— То вона вихваляється, — стиха пояснила я.
Коли бинт розмотався і скрутився в акуратний рулончик, усі погляди прикипіли до моєї кісточки. Та мала жахливий вигляд: з неї вже потекла сукровиця. Сара спокійно прошепотіла нові заклинання, хоча з її червоних щік видно було, що вона кипить від люті. Вона скінчила заклинання — тепер чорні та білі плями зникли; і хоча довкола кісточки ще лишалося яскраво-червоне коло, набряк суглоба помітно зменшився.
— Дякую тобі, Сарою. — Я поворушила ступнею, і тітка втерла мені в шкіру мазь.
— Про йогу доведеться забути десь на тиждень. І не бігай, як навіжена, Діано! Твоїй нозі потрібен час і спокій, щоб вона добре загоїлася. — Вона знову прошепотіла заклинання і поманила рукою свіжий рулон бинта. Той слухняно обмотав мою ступню та кісточку.
— Неймовірно, — мовив Метью, хитаючи головою.
— Не заперечуєш, якщо я огляну передпліччя?
— Анітрохи, — майже з ентузіазмом відповів Метью. — Там трохи й м’яз пошкоджений. Ти зможеш його загоїти разом зі шкірою?
— Спробую, — відповіла Сара з нотками самовдоволення в голосі. П’ятнадцять хвилин по тому після кількох заклинань і тихих прокльонів від рани, яку завдала мені Сату, лишилася тонка червона лінія вздовж моєї руки.
— Гарна робота, — обдивляючись мою руку, зазначив Метью, приголомшений умінням Сари.
— Твоя — теж. Ти дуже фахово зашив рану, — мовила Сара і жадібно ковтнула зі склянки води.
Я простягнула руку за сорочкою.
— А може, і спину подивишся? — спитав він.
— Спина може почекати, — кинула я на нього сердитий погляд. — Сара втомилася, і я теж.
Тітка перевела очі з мене на вампіра.
— А ти як гадаєш, Метью? — спитала вона, даючи зрозуміти, що моя думка цікавить її в останню чергу.
— Я хочу, щоби ти оглянула їй спину, — вперто повторив він, не зводячи з мене очей.
— Ні, — прошепотіла я, інстинктивно притиснувши сорочку до грудей.
Метью присів біля мене і поклав руки мені на коліна.