У парадному залі старовинний напільний годинник відбивав дванадцяту ночі.
— Чаклунська година, — підтвердила бабця, кивнувши головою.
Сара поглянула на Емілі.
— Ну як, дорогенька? Підтримаємо Діану і запишемося до армії Метью, чи дозволимо дияволу забрати тих, хто пасе задніх?
— Я не розумію, що всі ви маєте на увазі під війною. Будуть справжні битви? Сюди з’їдуться вампіри та відьми? — спитала Емілі у Метью тремтячим голосом.
— Конгрегація вважає, що Діана знає відповіді на їхні запитання. І вони не припинять пошуки.
— Але ми з Метью не мусимо тут лишатися, — зауважила я. — Ми могли б поїхати вранці.
— Моя мати завжди казала мені, що коли я злигаюся з Бішопами, то моє життя піде коту під хвіст, — сказала Емілі зі слабкою усмішкою.
— Дякую, Ем, — безхитрісно сказала Сара, хоча вираз її обличчя був красномовнішим за будь-які слова.
Годинник вдарив останній раз. Його шестерінки захурчали, повертаючись на місце і готуючись вдарити наступну годину, коли вона прийде.
— Ти як, Міріам? — спитав Метью. — Ти залишаєшся тут, чи повертаєшся до Оксфорда?
— Моє місце разом із де Клермонами.
— Діана тепер — одна з де Клермонів, — холодно зазначив він.
— Я зрозуміла, Метью. — Міріам спрямувала на мене спокійний погляд. — Таке більше не повториться.
— Як дивно, — пробурмотів Маркус, окинувши поглядом кімнату. — Спочатку це була спільна таємниця. А тепер троє відьом та троє вампірів поклялися у вірності одне одному. Якби тут було ще й троє демонів, то ми б мали тіньову Конгрегацію.
— Навряд чи ми з якогось дива надибаємо в центрі Медісона трьох демонів, — уїдливо зауважив Метью. — І що б там не сталося, все, про що тут говорилося сьогодні, має залишатися тільки поміж нас. Зрозуміло? Результати аналізів Діаниних ДНК — це наша справа і більше нічия.
Усі, хто сидів за столом, дружно закивали головами, і різношерста армія Метью згуртувалася за своїм командиром, готова дати відсіч ворогові, якого вона не бачила та чийого імені ще не знала.
Ми сказали всім добраніч і пішли нагору. Коли я не вписалася в поворот, Метью притримав мене за плечі й направив у двері спальні. Торохтячи зубами, я заповзла під ковдру. Коли прохолодне тіло Метью доторкнулося до мого, тремтіння поволі вщухло.
Я спала міцно, прокинувшись лише один раз і злегка привставши. Метью не спав, його очі поблискували в темряві. Він ніжно пригорнув мене до себе.
— Спи, — сказав він, цілуючи мене за вухом. — Я тут. — Його прохолодна рука лягла мені на живіт, немов захищаючи наших ще не народжених дітей.
Розділ 37
За наступні кілька днів невеличка армія Метью засвоїла перше правило ведення бойових дій: союзники не повинні убивати один одного.
Хоч як не було важко моїм тіткам звикнути до присутності вампірів у будинку, по-справжньому важко адаптуватися було саме захожим. І справа була не лише в привидах та кішці. Щоб вампіри жили під одним дахом із теплокровними, в будинку треба мати не лише горіхи. Наступного дня Маркус та Міріам поговорили з Метью на під’їзній алеї, а потім кудись поїхали на «рейндж-ровері». Кілька годин по тому вони повернулися з чималеньким холодильником, позначеним червоним хрестом, і запасами крові, достатніми для того, щоб забезпечити армійський польовий шпиталь. На прохання Метью Сара звільнила у своїй коморі закапелок під банк крові.
— Це всього-на-всього запобіжний захід, — запевнив її Метью.
— На той випадок, коли замучить «хавчик», еге ж? — зіронізувала Сара, беручи пакет із першою групою крові.
— Я поїла перед вильотом з Англії, — манірно проговорила Міріам, яка допомагала розкладати привезене.
Серед закупів був також блістер контрацептивних пігулок в огидній жовтій пластмасовій коробці з квіткою, зображеною на кришці. Метью дав мені ці пігулки, коли ми вже лягали спати.
— Можеш починати прийом зараз, або почекати день-два, поки в тебе почнеться цикл.
— А звідки ти знаєш, коли у мене критичні дні? — Кінець мого попереднього менструального циклу припав на свято Мабон, і це було за день до знайомства з Метью.
— Якщо я можу передбачити, що ти збираєшся перестрибнути на коні через загорожу, то можеш уявити, наскільки мені легко вирахувати, коли у тебе почнеться кровотеча.
— А ти зможеш бути поруч зі мною, коли у мене будуть критичні дні? — спитала я, тримаючи жовту коробку так обережно, наче вона ось-ось вибухне.