— Про що вони там розмовляють? І хто бере гору? — спитала я в неї, заздрячи її здатності чути розмови на відстані.
— Вони планують війну, Діано. А стосовно того, хто бере гору, то ще рано казати, бо їхні результати майже рівні, — відповіла Міріам. — Втім, Маркус й Натаніель кілька разів вдало викладали свої аргументи, а Сара теж тримається непогано.
Уже впала ніч, ми з Емілі готували вечерю, коли засідання нарешті скінчилося. Натаніель та Софі тихо про щось говорили в сімейній кімнаті.
— Мені треба терміново зробити кілька телефонних дзвінків, — сказав Метью, цілуючи мене; його спокійний голос аж ніяк не відповідав напруженому виразу обличчя.
Побачивши його втому, я вирішила трохи почекати зі своїми запитаннями.
— Авжеж, — сказала я, торкнувшись його щоки. — Не поспішай. Вечеря буде за годину.
Метью поцілував мене, цього разу — довше і палкіше, і вийшов у задні двері.
— Хочу випити, — простогнала Сара, рушаючи до ґанку, щоб потайки викурити там цигарку.
Крізь сигаретний дим виднівся примарний силует Метью. Він перетнув садок і рушив до сараю. Геміш підійшов до мене ззаду і помацав очима мою спину та шию.
— Ти повністю одужала? — тихо спитав він.
— А ти як гадаєш? — День був довгий, Геміш заморився і тому не завдавав собі клопоту приховувати несхвальне ставлення до мене. Я похитала головою.
Геміш поволі відвів погляд убік, і я прослідкувала за його напрямом. Ми обоє побачили, як Метью пригладив волосся своїми довгими білими пальцями і зник у сараї.
— Тигре, тигре, ти — вогонь,
Що горить в нічному лісі…
— процитував Геміш Вільяма Блейка. — Цей вірш завжди нагадував мені про нього.
Я поклала ніж на різальну дошку і впритул поглянула на нього.
— Геміше, що ти маєш на думці?
— А ти в ньому впевнена, Діано? — спитав він. Ем витерла руки об фартух і вийшла із кімнати, кинувши на мене сумний погляд.
— Так. — Я витримала його погляд, намагаючись таким чином підтвердити свою впевненість у Метью.
Геміш кивнув, анітрохи не здивувавшись.
— Мені все ж таки цікаво, що ти скажеш, коли дізнаєшся, яким він був у минулому — і яким і досі залишається. Здається, тобі не страшно тримати тигра за хвіст.
Не кажучи ні слова, я обернулася до стола і продовжила поратися з ножем.
— Остерігайся, — сказав Геміш і, поклавши руку мені на передпліччя, поглянув на мене впритул. — Там, куди ви вирушите, Метью буде зовсім іншим.
— Ні, буде, — нахмурилася я. — Бо він подорожуватиме зі мною. І буде таким, як і зараз.
— Ні, — занепокоєно заперечив Геміш. — Не буде.
Геміш Осборн знав Метью набагато довше за мене. І він вирахував місце, куди ми вирішили податися, виходячи з вмісту шкіряної валізки. Але я й досі не знала нічого, окрім того, що ми вирушимо в часі далі, ніж у тисяча дев’ятсот сімдесят шостий рік, і в те місце, де Метью колись грав у шахи.
Геміш приєднався до Сари на ґанку, і невдовзі в нічне небо піднялися дві хмарини сірого сигаретного диму.
— У вас все нормально? — спитала я Емілі, коли та повернулася з сімейної кімнати, де Міріам, Маркус, Натаніель та Софі розмовляли, дивлячись телевізор.
— Так, нормально, — відповіла вона. — А тут?
— Просто прекрасно. — Я зосередила погляд на яблунях і стала чекати, коли з темряви з’явиться Метью.
Розділ 41
За день до Геловіну в животі у мене виникло якесь тріпотіння. Іще в ліжку я потягнулася до Метью.
— Щось я нервую.
Він згорнув книгу, яку читав, і приголубив мене.
— Знаю. Ти нервувала ще до того, як розплющила очі.
А будинок уже метушливо гудів. У Сариному кабінеті на першому поверсі принтер видавав сторінку за сторінкою. Працював телевізор, а десь углибині тихенько верещала сушильна машина, протестуючи проти ще однієї порції мокрої білизни. Вдихнувши носом повітря, я відразу ж зрозуміла, що Сара та Ем вже спожили левову частку денної порції кави; десь унизу верещав фен.
— Ми що, прокинулися останніми? — спитала я, роблячи чимале зусилля, щоб вгамувати свій живіт.
— Та, схоже, — усміхнувся Метью, хоча в куточках його очей ховався неспокій.
На першому поверсі Сара готувала яєчню на замовлення, а Ем витягувала з печі дека з булочками. Натаніель тим часом брав їх одну за одною з тарілки і цілими відправляв до рота.
— А де Геміш? — поцікавився Метью.
— У мене в кабінеті, на принтері працює. — Сара кинула на нього довгий погляд і повернулася до печі.
Маркус кинув грати в «Ерудита» і зайшов до кухні, щоб піти на традиційну прогулянку в саду з батьком. Прихопивши жменьку горішків, він понюхав булочку і простогнав, придушуючи апетит.