Клермон навмисне посадив мене спиною до стіни. А сам сів напроти, спиною до решти приміщення. Він нервував — скручував і розкручував ламіноване меню. У присутності інших людей вампір почувався знервовано і неспокійно, як і раніш у бібліотеці. І тільки коли ми залишалися удвох, йому було комфортніше.
Сенс його поведінки я збагнула завдяки своїм знанням про норвезьких вовків: Клермон захищав мене.
— Метью, вам здається, що від когось виходить загроза? Я ж говорила, що спроможна за себе постояти. — Цю фразу я сказала більш уїдливо, аніж хотіла.
— Я в цьому певен, звісно можете, — відказав він, але в його голосі бриніли нотки сумніву.
— Послухайте, — я намагалася говорити спокійно і розважливо. — Ви не підпустили їх до мене, щоб я могла працювати. — Сусідні столики були надто близько, тож я мала говорити непрямо. — І я вам за це дуже вдячна. Але тут повно звичайних людей. Єдина загроза може становити хіба що їхня надмірна увага до вас. Тому розслабтеся і вважайте, що у вас офіційний вихідний день.
Клермон кивнув убік касового апарата.
— Отой чоловік сказав своєму приятелеві, що ви маєте «смачний» вигляд.
Вампір намагався сказати цей жарт відповідним тоном, але при цих словах його обличчя спохмурніло і я ледь стрималася, щоб не розсміятися.
— Не думаю, що він збирається відкусити від мене шматочок.
Вампір аж посірів.
— З того що мені відомо про сучасний сленг англійської, «смачна» жінка — це комплімент, а не погроза, — додала я.
Клермон наприндився ще більше.
— Якщо вам не подобається те, що кажуть інші люди, припиніть прислухатися до їхніх розмов, — порадила я, злегка роздратована його демонстративними ревнощами.
— Це легше сказати, аніж зробити, — зауважив він і зосередив увагу на соуснику.
До нашого столика підійшла молодша та дещо тендітніша копія Мері. Вона тримала тацю, на якій стояв величезний керамічний чайник та дві чашки.
— Молоко та цукор на столі, Метью, — кинула вона, обмацуючи мене цікавим поглядом.
Метью довелося вдатися до офіційних умовностей.
— Стеф, знайомся, це Діана. Вона приїхала з Америки.
— Та невже? А ви, бува, не з Каліфорнії? Мені страх як хочеться побувати в Каліфорнії.
— Ні, я живу в Коннектикуті, — відповіла я з жалем у голосі.
— Це один з отих невеличких штатів, еге ж? — розчаровано спитала вона.
— Так. І взимку там сніжить.
— Мені більше подобаються пальми та сонце.
При згадці про сніг вона втратила до мене всякий інтерес.
— Що замовлятимете?
— Я дуже-дуже голодна, — винувато мовила я і замовила подвійну яєчню, чотири грінки й чотири порції бекону.
Стефані, яка, безсумнівно, чула й «жахливіші» замовлення, записала моє без коментарів і забрала зі стола меню.
— Тобі тільки чай, Метью?
Вампір кивнув.
Коли Стефані відійшла подалі, я перехилилася через столик і змовницьким тоном спитала:
— А вони знають, хто ви насправді?
Клермон теж подався вперед, тепер його обличчя було за фут від мого. Сьогодні вранці він мав більш солодкий парфум, наче зі щойно зірваних гвоздик. Я мимоволі глибоко вдихнула цей запах.
— Вони знають, що я трохи не такий. Мері, може, й підозрює, що я «дуже» не такий, але вона переконана, що я врятував життя Дена, тому вирішила, що моя відмінність не має значення.
— А як ви врятували її чоловіка? — спитала я, бо назагал вважається, що вампіри позбавляють людей життя, а не рятують їх.
— Я побачив його в Редкліфі під час свого чергування — їм бракувало персоналу. Мері бачила раніш якусь телевізійну програму, де описувалися симптоми інсульту, і відразу ж розпізнала їх, коли чоловіку стало зле. Без неї він помер би, або став би інвалідом на все життя.
— А чому вона гадає, що саме ви врятували Дена? — Від гострого запаху, що йшов від вампіра, у мене паморочилося в голові. Я підняла кришку чайника, щоб змінити аромат гвоздик на терпкий запах чорного чаю.
— Спочатку його врятувала Мері, а в шпиталі у Дена почалася жахлива реакція на ліки, які йому ввели. Я ж сказав, що Мері — дуже спостережлива. Коли вона поділилася своїми побоюваннями з одним із лікарів, той від неї відмахнувся. Я… підслухав їхню розмову і втрутився.
— І часто ви зустрічаєтеся з пацієнтами? — Я розлила по чашках гарячущий чай — він був такий міцний, що в ньому, мабуть, і ложка стояла б. Мої руки злегка затремтіли від думки про вампіра, що крадеться шпитальними палатами поміж хворих та травмованих.