Відчуття безпеки щезло назавжди, коли мені виповнилося сім. Саме тоді мої батьки подалися до Африки і живими звідти не повернулися.
Я крутнула головою, проганяючи дитячі спогади, і зосередилася на теперішній дилемі. Манускрипт лежав на бібліотечному столі в кружальці світла, утвореного лампою. Його магія пробуджувала в моїй душі щось незбагненне. Я знову доторкнулася пальцями до гладенької шкіряної палітурки, і тепер легенький свербіж у тілі видався мені знайомим. Колись я вже мала схоже відчуття: проглядаючи якісь папери на столі у батьковому кабінеті.
Я відвернулася від фоліанта в шкіряній палітурці й спробувала зосередитись на більш раціональному завданні: знайти у бібліотеці потрібні алхімічні тексти зі списку, який я склала перед тим, як вирушати до Оксфорда. Цей список лежав переді мною на столі під купою аркушів — вузеньких смужок для замовлень, квитанцій, поряд з олівцями, ручками та бібліотечними планами, ретельно складеними згідно зі змістом книжкової колекції та номером, під яким зареєстрував ту чи іншу книгу бібліотекар, коли вона потрапила до Бодліанського книгосховища. Я приїхала до Оксфорда кілька тижнів тому і весь час ретельно опрацьовувала цей список. У копії опису манускрипту № 782 йшлося: «Антропологія, або трактат, що містить стислу характеристику людини з двох частин: перша — антропологічна, друга — психологічна».
Я могла взнати про цю книгу одним лише дотиком пальців, навіть не розгортаючи її. Тітонька Сара завжди за допомогою пальців дізнавалася про вміст поштового конверта, не розкриваючи його, особливо коли цей конверт містив рахунок, котрий вона не мала бажання оплачувати. А потім, розкривши конверт, удавала величезний подив через борг електроенергетичній компанії.
Позолочені цифри на корінці книги звабливо миготіли.
Я сіла і замислилася: що ж робити?
Проігнорувати магію, розгорнути манускрипт і прочитати його як звичайний вчений?
Відсунути чаклунський фоліант і піти геть?
Сара єхидно захихотіла б, дізнавшись про моє скрутне становище, бо без упину нагадувала про марність моїх спроб триматися подалі від чаклунства. А я справді намагалася триматися від нього подалі відтоді, як поховала своїх батьків. Відьми, що були серед запрошених на похорони, пильно придивлялися до мене, відшукуючи ознаки присутності у мені крові Бішопів та Прокторів. Вони зі схвальною поблажливістю поплескували мене по спині й передрікали, що невдовзі я займу місце своєї матері в медісонському відьмацькому осередку — то лише справа часу. Декотрі з них пошепки висловлювали сумнів у мудрості рішення моїх батьків побратися.
— Надто сильне подружжя вони утворили, — стиха бурмотіли вони, гадаючи, що я нічого не чую. — Вони були приречені привертати до себе увагу, навіть якби не займалися дослідженням древніх релігійних ритуалів.
Цих розмов було достатньо, щоби я пов’язала загибель своїх батьків із їхніми надприродними здібностями і почала пошуки інакшого способу життя. Відвернувшись від усього, що мало стосунок до магії, я занурилася в усе, що мало стосунок до звичайних занять, притаманних юним створінням: хлопці, танці, кінні перегони та романи про кохання. Я прагнула стати непомітною, розчинитися у гурті пересічних мешканців нашого містечка. У підлітковому віці я мала певні проблеми, пов’язані з неспокоєм та депресією. «Усе це цілком нормально», — запевнив мою тітку добросердий лікар. Він був звичайною людиною, не дотичною до відьмацького товариства, тому Сара нічого не сказала йому про голоси, які мені чулися, про мою звичку брати слухавку ще до того, як телефон задзвонив, про те, що заворожувала двері й вікна, щоби я не подалася вночі вештатися до лісу під час повного місяця. Не розповіла вона йому і про те, що коли я злилася, то всі стільці у будинку громадилися у високу хитку піраміду, яка з гуркотом обвалювалася на підлогу щойно мій настрій поліпшувався.
Коли мені виповнилося тринадцять, тітка вирішила, що настав час спрямувати частину моєї енергії на оволодіння основами чаклунства. Запалювати свічки, прошепотівши кілька магічних слів, або видаляти прищики за допомогою перевіреного віками зілля — отакими були перші кроки відьми-підлітка. Однак я була не в змозі опанувати навіть найпростіше заклинання, псувала всяке зілля, виготовлення якого мене навчала тітка, та вперто відмовлялася проходити перевірку на те, чи успадкувала я моторошну здатність моєї матері бачити все наскрізь.