Метью кивнув.
— Але кожна історія походження розповідає іще одну історію — не про початок, а про кінець, про занепад.
— Знову ми повернулися до Дарвіна, — насупилася я. В його «Походженні видів» йшлося не лише про те, звідки взялися ті чи інші види, а й про природний відбір та відмирання тих чи інших видів.
— У певному сенсі можна сказати, що в «Походженні» йдеться здебільшого про вимирання видів, — зауважив Маркус, підкотившись на своєму стільці до протилежного кінця лабораторного стола.
Я поглянула на яскраві обручі Бенвенгуди.
— Ким вона була?
— Вона була дуже сильною відьмою, — пояснила Міріам. — Ця відьма жила в Британії в сьомому сторіччі. Вона була справжнім чудом у добу, коли чудеса траплялися на кожному кроці. А Беатриса Гуд — остання з її відомих нащадків.
— А родина Беатриси Гуд часом не з Салема походить? — пошепки спитала я, торкаючись теки. Бо я знала, що там, разом із Прокторами й Бішопами, мешкала також і родина Гудів.
— До родоводу Беатриси входять Сара та Дороті Гуд із Салема, — мовив Метью, підтверджуючи мою несподівану здогадку. Він розкрив теку Беатриси і поклав її мітохондріальні графіки разом із обручами Бенвенгуди.
— Але ж вони — різні, — мовила я. — Це видно зі структури та забарвлення.
— Не такі вже вони й різні, — підправив мене Метью. — Ядерна ДНК Беатриси має менше маркерів, притаманних відьмам. І це свідчить про те, що її предки, сторіччями намагаючись вижити і пристосуватися до несприятливого середовища, дедалі менше покладалися на магію та чаклунство. Зміна потреб спричинили мутації ДНК, і ці мутації відсунули магію на другий план.
Його висновок прозвучав як суто наукове твердження, але воно стосувалося особисто мене.
— Те, що предки Беатриси відкинули магію, в кінцевому підсумку і привело родину до занепаду — я правильно розумію?
— Це не зовсім провина відьом. Тут винувата й природа, — з сумом мовив Метью. — Здається, відьми, як і вампіри, теж зазнавали дедалі сильнішого тиску, який чинив на них світ звичайних людей, і їм доводилося докладати чималих зусиль, щоб вижити. Так само й демони. Геніальні здібності, якими вони відрізнялися від простих людей, трапляються серед них дедалі рідше. А божевілля — дедалі частіше.
— А люди не вимирають? — поцікавилася я.
— І так, і ні, — відповів Метью. — Ми дійшли думки, що на цей час люди виявили більшу здатність до адаптації. Їхня імунна система є більш гнучкою, і вони мають сильнішу мотивацію до розмноження, аніж вампіри чи відьми. Колись світ був більш рівномірно поділений між людьми та створіннями. Але тепер люди значно переважають, а створіння складають лише десять відсотків світового населення.
— Світ був зовсім іншим, коли нас було стільки ж, скільки людей, — зазначила Міріам із жалем, що баланс у колоді карт природи змістився не на нашу користь. — Але колись чутливість та гнучкість імунної системи людей проти них же й обернеться.
— А настільки сильно ми, створіння, відрізняємося від людей?
— Істотно відрізняємося. Принаймні — на генетичному рівні. На перший погляд ми схожі, але склад наших хромосом різниться.
Метью швидко нарисував графік на обкладинці теки Беатриси Гуд.
— Люди мають двадцять три хромосомні пари в кожному ядрі клітини, і кожна з них структурована в довгі послідовні низки кодів. Вампіри ж та відьми мають двадцять чотири хромосомні пари.
— Більше, ніж у людей, винограду піно нуар та свиней, — кивнув Маркус.
— А у демонів?
— Вони мають таку ж саму кількість хромосом, що й люди, — пояснив Метью, але на додачу в них є окрема додаткова хромосома. Наскільки я можу судити, саме ця хромосома й робить ці створіння демонічними — і схильними до психічної нестабільності.
Коли я придивлялася до ескізу Метью, мені на очі впало з лоба пасмо волосся, і я його роздратовано відкинула.
— А чим характерні ці додаткові хромосоми? Що вони містять?
Тепер, коли Метью вийшов за межі курсу біології для студентів коледжу, мені було важко угнатися за ходом думки Метью.
— Додаткові хромосоми містять генетичний матеріал, який відрізняє нас від людей, — сказав Клермон, а також матеріал, що регулює функції клітини; науковці ще називають його ДНК-непотріб.
— Втім, це зовсім не непотріб, — втрутився Маркус. — Увесь цей генетичний матеріал залишився в результаті попереднього відбору не просто так, а з якоюсь метою, можливо, він перебуває в режимі очікування, щоби бути використаним на вищому щаблі еволюції. Ми просто ще не знаємо, у чому саме ця мета. Поки що не знаємо.