Моя голова покоїлася в мене на колінах, а довкола наче пекло кромішнє розверзлося. Метью притримував мою голову нахиленою, і мені не залишалося нічого іншого, як зосередити увагу на візерунках старовинного і потертого персидського килима під моїми ногами. Десь неподалік було чути, як Маркус запевняв Сару, що коли та спробує наблизитися до мене, то його батько неодмінно відірве їй голову.
— Це характерна риса всіх вампірів, — заспокійливо пояснив Маркус. — Ми дуже ревниво оберігаємо своїх дружин.
— А коли це вони встигли побратися? — отетеріло спитала Сара.
Спроби ж Міріам заспокоїти Емілі були ще менш успішними.
— У нас це зветься «затуляти щитом», — звучало її схоже на дзвіночок сопрано. — Коли-небудь бачили, як яструб затуляє свою здобич? От і Метью робить приблизно те саме.
— Але ж Діана не його здобич! Сподіваюся, він її… не вкусить? — спитала Ем, стурбовано зиркнувши на мою шию.
— Не думаю, — повільно вимовила Міріам, певно, замислившись над цим питанням. — Він не голодний, а в неї немає зовнішньої кровотечі. Тому я вважаю ризик мінімальним.
— Та годі тобі, Міріам! — втрутився Маркус. — Нема про що непокоїтися, Емілі.
— Здається, я вже можу випрямитися, — промимрила я.
— Не рухайся. Потік крові у твоїй голові ще не повернувся до норми. — Метью намагався не гарчати на мене, але це йому вдавалося погано.
Сара видала придушений звук — її підозри, що Метью безперервно контролював постачання крові до моєї голови, підтвердилися.
— Як ти гадаєш, він дозволить мені пройти повз Діану, щоб принести результати аналізів її ДНК? — спитала Міріам у Маркуса.
— Це залежить від того, наскільки він «обламаний». Якби ти отак довела до непритомності мою дружину, то я порубав би тебе тесаком і з’їв на сніданок. На твоєму місці я б і не рипався.
Міріам скреготнула кріслом по підлозі.
— Я все ж таки ризикну. — І з цими словами вона блискавкою промчала повз мене.
— Чорт, ти диви! — спантеличено видихнула Сара.
— Вона — надзвичайно моторна навіть для вампіра, — запевнив її Маркус.
Метью посадив мене. Але навіть від такого незначного руху все довкола завертілося, із мені здалося, що голова моя ось-ось вибухне. Я на мить заплющила очі, а коли знову подивилася на Метью, його очі були сповнені тривоги.
— Все нормально, серденько?
— Та трохи ошелешена, якщо чесно.
Пальці Метью браслетом обхопили мою п’ясть, мацаючи пульс.
— Вибач, Метью, — промимрив Маркус. — Я й гадки не мав, що Міріам так поведеться.
— А що тобі лишається, як не вибачатися? — похмуро гаркнув йому батько, не підводячи очей. — Починай пояснювати, в чому мета вашого візиту — і негайно!
На лобі у Метью тіпнулася, пульсуючи, вена.
— Міріам… — почав був Маркус.
— Я не питаю Міріам, я питаю тебе, — відрізав батько.
— Що відбувається, Діано? — спитала моя тітка, яку Маркус і досі обіймав за плечі.
— Міріам гадає, що на тому алхімічному малюнку зображені ми з Метью, — обережно пояснила я. — На тій стадії хімічного вінчання, яка зветься conjunctio, тобто шлюб. А наступна стадія — conceptio.
— Conceptio? — спитала Сара. — А це концептіо означає те, що я підозрюю?
— Можливо. Латиною це означає «зачаття», — пояснив Метью.
Сара ошелешено витріщилася на нього.
— Маються на увазі діти?
Але мій розум був уже далеко. Я подумки гортала ілюстрації манускрипту «Ешмол 782».
— Conceptio там теж не було. — Я простягнула руку і торкнулася Метью. — Його хтось поцупив! І тепер «зачаття» теж зберігається у когось так само, як у нас зберігається conjunctio!
Міріам бездоганно-вчасно впливла до кімнати зі стосом паперів у руках.
— Кому все це віддати?
Діставши від Метью погляд, який ніколи б не побачити, Міріам із блідої стала сіро-синьою. І похапливо віддала йому результати аналізів.
— Ти привезла мені не ті результати, Міріам. Вони належать якійсь особі чоловічої статі, — кинув Метью, роздратовано гортаючи перші сторінки.
— Це й справді результати Діани, — підтвердив Маркус. — Вона — химера, Метью.
— А що це таке? — поцікавилася Ем. Химера являла собою міфологічну тварюку з тілом дракона, левиці та козла. Я перелякано зиркнула вниз — чи не видно у мене між ногами хвоста?
— Химера — це особа, чиї клітини поєднують у собі два та більше генетичних профілів, — пояснив Метью, ошелешено витріщившись на першу сторінку.
— Цього не може бути. — Моє серце гучно гупнуло. Метью обійняв мене обома руками, тримаючи результати перед нами на столі.
— Це велика рідкість, але така можливість існує, — похмуро сказав він, водячи очима по сірих стовпчиках.
— Наскільки я можу судити, це ЗСД, — припустила Міріам, ігноруючи попереджувальний похмурий погляд Маркуса. — Це результати з її волосся — пасма, яке ми знайшли на стьобаній ковдрі, коли перевезли речі до «Старої хатинки».
— ЗСД означає зникаючий синдром двійнят, — пояснив Метью, обернувшись до Сари. — Ребекка мала якісь проблеми на початкових стадіях своєї вагітності? Кровотеча чи скарги на викидень?
Сара похитала головою.
— Навряд чи. Втім, їх не було вдома, вони подорожували Африкою, а до Сполучених Штатів повернулися, коли вона була на четвертому місяці.
Ніхто й ніколи не казав мені, що мене зачали в Африці.
— Ребекка могла й не знати про ті негаразди, — похитав головою Метью, стиснувши губи. — Цей синдром трапляється ще до того, як жінки дізнаються про свою вагітність.
— То я мала брата чи сестру-близнюка, але у матері стався викидень?
— То був твій брат, — сказав Метью, показуючи вільною рукою на результати аналізів. — У тебе був брат-близнюк. У подібних випадках міцніший плід абсорбує кров та тканини другого плоду. Це трапляється на ранніх стадіях, і здебільшого відбувається непомітно, не залишаючи слідів зниклого близнюка. А чи не свідчить результат аналізу Діаниного волосся про наявність у неї здібностей, що не проявилися під час решти ДНК-аналізів?
— Та трохи є: подорожування в часі, зміна форм та віщування, — відповів його син. — Діана повністю увібрала їх усіх.
— То мій брат мав стати мандрівником у часі, а не я, — повільно мовила я.
Розмитий фосфоресцентний слід позначив прихід моєї бабусі до кімнати. Вона повільно підійшла до мене, злегка торкнулася плеча і сіла край стола.
— Він також мав би генетично обумовлену схильність керувати відьмовогнем, — сказав Маркус, киваючи головою. — У зразку волосся ми знайшли тільки маркер вогню. Здатності керувати іншими стихіями виявлено не було.
— А чи не думаєте ви, що моя мати знала про мого брата? — спитала я, пробігши пальцем по сірих, чорних та білих стовпчиках.
— Звісно, що знала, — впевнено мовила Міріам. — Ви ж народилися на свято богині. І вона дала вам ім’я Діана.
— Ну то й що? — спитала я, здригнувшись від спогаду про сон: я лечу на коні крізь ліс у сандалях і туніці з дивним відчуттям, ніби тримаю в руках лук та стрілу, що супроводжувала відьмовогонь.
— Богиня Місяця мала брата-близнюка — Аполлона. «Цей лев до сонця швидко мчить, щоб там сестру свою зустріть, ім’я якої — Місяць». — Міріам процитувала рядки з алхімічної поеми, і очі її заблищали. Вона щось замислила.
— Ви ж читали «Полювання Зеленого Лева»?
— Читала, і пам’ятаю наступні рядки: «Через обряд чудесний, що вінчанням зветься, цей лев їм допоможе народити короля — так вже ведеться».
— Про що це вони теревенять? — роздратовано спитала Сара.
Коли ж Міріам намірилася пояснити, Метью похитав головою. І вона замовкла.
— Король-Сонце та Королева-Місяць — в алхімії сірка та ртуть — оженилися і зачали дитину, — сказала я Сарі. — В алхімічній системі образів дитя, що народиться в результаті зачаття, буде гермафродитом і символізуватиме, таким чином, змішану хімічну субстанцію.
— Іншими словами, Метью, — в’їдливо зауважила Міріам, — у манускрипті «Ешмол сімсот вісімдесят два» йдеться не лише про походження і не лише про еволюцію та вимирання. Там йдеться також і про розмноження.