— «О цей прекрасний новий світ!» — Цитування «Бурі» Шекспіра було в історичному сенсі дуже некоректним із мого боку, бо ця п’єса мала бути написана лишень через двадцять років, але ранок видався дійсно важким.
— «Для тебе він новий»! — відповів Метью цитатою на цитату. — Тож чи готова ти до зустрічі з труднощами, які тебе чекають?
— Звісно, що готова. Допоможи мені вдягнутися. Я розправила плечі й підвелася з крісла. — Як слід правильно вітатися з графом?
Та моя заклопотаність належним етикетом виявилася марною. Титули та відповідні форми звертання були непотрібними, бо означеним герцогом виявився добродушний велетень на ім’я Генрі Персі.
Франсуаза, для якої пристойність і комільфо важили дуже багато, квоктала й метушилася, звершуючи процес мого вдягання в чисту, але вже ношену одіж: чиїсь нижні спідниці; прошитий корсет, призначений витворити з моєї атлетичної фігури традиційні жіночі форми; вишиту блузу з високим комірцем-жабо, що пахла кедром та лавандою; широку чорну спідницю з оксамиту і найкращий жакет П’єра, який був єдиним пошитим на замовлення предметом одежі, котрий хоч приблизно відповідав моїм габаритам. Та хоч як не старалася Франсуаза, їй не вдалося застебнути ґудзики на моїх грудях. Я затримала подих, увібрала живіт і стала чекати на чудо, коли вона тугіше затягнула мотузки на моєму корсеті, але ніщо, окрім божественного втручання, не могло надати мені силуету сильфіди.
Під час цього вкрай непростого процесу я поставила Франсуазі декілька запитань. Портрети представниць цього історичного періоду привчили мене до думки, що на мене начеплять громіздку конструкцію у вигляді пташиної клітки під назвою «фіжми», але Франсуаза пояснила мені, що цей пристрій призначався для більш офіційних оказій. Натомість вона причепила в мене під спідницями на талії набитий полотняний профіль у вигляді пампушки. Єдиною позитивною властивістю цього профілю було те, що він відводив від моїх ніг численні шари тканини і давав змогу пересуватися більш-менш вільно — за умови, якщо мені дорогою не траплялися меблі, а пункту мого призначення можна було досягти, рухаючись по прямій лінії. Але я мала також вклонятися і робити реверанси. Франсуаза швидко навчила мене цьому, коли пояснювала, як функціонували різні титули Генрі Персі: він вважався «лордом Нортумберлендським» попри те, що мав прізвище Персі й був графом.
Та я не мала жодного шансу скористатися цим новонабутим знанням. Щойно ми з Метью увійшли до великої зали, як на ноги скочив довготелесий молодик у заляпаному багнюкою шкіряному коричневому вбранні мандрівника і завзято почав із нами вітатися. Його широке обличчя оживилося запитальним виразом, важкі попелясті повіки здивовано злетіли до лоба, на якому чітко виднівся так званий «виступ вдівця».
— Привіт, Холе, — сказав Метью і посміхнувся з поблажливою фамільярністю старшого брата. Та граф проігнорував свого старого приятеля і натомість рушив до мене.
— Зд-д-д-растуйте, господине Ройдон. — Низький бас графа був позбавлений тональності, і в ньому майже не чулося ані сліду модуляцій чи акценту. Перед тим як ми зійшли донизу, Метью пояснив мені, що Генрі глухуватий і затинається ще з дитинства. Однак він досить вправно читав по губах. Із ним я могла розмовляти і при цьому не почуватися ніяково.
— Бачу, Кіт знову мене випередив, — докірливо посміхнувся Метью. — А я сподівався сам тобі про це сказати.
— Та яка різниця, хто першим принесе радісну звістку, — сказав лорд Нортумберлендський і вклонився. — Дякую вам за гостинність, пані господине, і вибачаюся, що доводиться знайомитися за таких обставин. Це добре, що вам випало так рано зіткнутися з приятелями вашого чоловіка. Нам слід було поїхати геть, щойно ми дізналися про ваш приїзд, і зупинитися в заїжджому дворі. Це було б цілком доречно.
— Вам тут завжди раді, мій володарю.
У цей момент мені треба було зробити реверанс, але з важкими чорними спідницями впоратися було дуже непросто, а корсет був затягнутий так туго, що мені не вдалося зігнутися в талії. Я поставила ноги так, щоб зробити хоч якусь подобу шанобливого жесту, але заточилася, і коліна мої підігнулися. Та велика й дужа рука з товстими пальцями миттєво випросталася і допомогла мені втримати рівновагу.