— Натовпи, що збираються послухати проповідників, часто бувають непередбачуваними у своїй поведінці, — спокійно зауважив Метью. — Кому-кому, а П’єру слід було про це не забувати і не дозволяти тобі там вештатися. — Раптом, мов за помахом чарівної палички, з’явився П’єр.
— Ми там не затрималися. Джордж повів мене до свого аптекаря, де я купила кілька нових книжок та деякі товари: сургуч, мило та червоне чорнило.
— Аптекар Джорджа мешкає в районі Кріплгейт, — стурбовано мовив Метью. І мовчки поглянув на П’єра. — Коли лондонці заявляють про скоєння злочину, шериф іде туди і, не довго думаючи, затримує кожного, хто байдикує або має підозрілу зовнішність.
— Якщо шериф зосередив свою увагу саме на Кріплгейті, то чому ж так багато створінь біля Барбіканського хреста і так мало тут, у районі Блекфраєрс?
Питання застукало Метью зненацька.
Блекфраєрс був колись християнською освяченою землею, і тому демони, відьми та вампіри давно взяли собі за звичку селитися деінде й так і залишилися вірними цій звичці. А Барбіканський хрест установили на тому місці, де кілька сторіч тому було гебрейське кладовище. Після того як гебреїв вигнали з Англії, міська влада зробила неосвячене кладовище останнім притулком кримінальників, зрадників та осіб, відлучених від церкви. Звичайні люди вважали, що в цьому місці водиться нечисть, і тому всіляко уникали його.
— Значить, то я відчула невдоволення не лише живих, а й мертвих, — сказала я — і відразу ж пожалкувала. Метью підозріло звузив очі.
Наша розмова ніяк не вгамовувала його розбурхані нерви, а моя тривога зростала щохвилини.
— Коли я спиталася в Жаклін про аптекаря, вона порекомендувала мені Джона Гестера, але Джордж сказав, його аптекар нічим не гірший, зате значно дешевший. А про район я її не питала.
— Той факт, що Джон Чендлер не нав’язує своїм клієнтам препарати опію, для мене є важливішим навіть за його помірні ціни. Однак я не хочу, щоб ти ходила до району Кріплгейт. Наступного разу, коли тобі знадобляться письмові приладдя, пошли за ними П’єра або Франсуазу. А іще ліпше — сходи за ними сама, тут недалеко — через три будинки по той бік Вотер-Лейн.
— Пані Філд не сказала мадам, що в Блекфраєрсі є аптека. Кілька місяців тому мсьє Лон посварився з Жаклін через те, хто з них запропонує найкращі ліки від ангіни, — пробурмотів П’єр як пояснення такого кроку з боку дружини пана Філда.
— Мені байдуже до Жаклін та мсьє Лона — нехай одне одному хоч горлянки перегризуть. Для мене головне, щоб Діана не вешталася містом.
— Небезпечним є не лише район Кріплгейт, — зазначила я, кинувши на стіл брошуру про німецького вампіра. — Я придбала у Чендлера трактат Гестера про сифіліс, а також книгу про те, як ловити звірів. Вони там теж продавалися.
— Що ти купила? — Метью аж похлинувся своїм вином, втупивши погляд у «неправильну» книгу.
— Забудь про трактат Гестера. Ось у цій брошурі йдеться про чоловіка, що змовився з дияволом заради того, щоб перетворюватися на вовка і пити кров. Одним із причетних до цієї публікації є наш сусід, пивовар, що живе неподалік замку Бейнардс. — І я підкреслено постукала пальцем по брошурці.
Метью підсунув до себе неміцно скріплені аркуші. Коли він дійшов до найважливішого розділу, у нього аж дух перехопило. Потім він передав книжечку П’єру, який так само швидко переглянув її.
— Штуббе — вампір, еге ж?
— Так. Ніколи не думав, що новина про його смерть докотиться аж сюди. Кіт має інформувати мене про плітки в листівках та популярних виданнях, щоб ми мали змогу оперативно на них реагувати і — в разі необхідності — глушити. А цю брошурку ми явно проґавили. — Метью похмуро зиркнув на П’єра. — Потурбуйся, щоб хтось зайнявся цим питанням, і зроби так, щоб про це не дізнався Кіт. — П’єр слухняно кивнув головою.
— Значить, ці легенди про вовкулак є іще однією жалюгідною спробою людей фактично заперечити існування вампірів. — Я скрушно похитала головою.
— Не будь до них такою критичною, Діано. Наразі вони зациклилися на відьмах. Через років сто з гаком настане черга демонів — завдяки реформі психлікарень. А після цього людство напуститься на вампірів, а відьми стануть не більш ніж страшною казочкою, щоб лякати дітей. — Попри жартівливі слова, в голосі Метью звучала тривога.
— Наш сусід зациклений на вовкулаках, а не на відьмах. І якщо існує потенційна загроза того, що таким вовкулакою можуть і визнати й тебе, ти маєш перестати турбуватися за мене і натомість почати турбуватися за себе. До того ж, мине небагато часу, і в наші двері постукає відьма. — Я вперто дотримувалася тієї думки, що для Метью буде дедалі небезпечніше займатися пошуками відьми. Мій чоловік лиховісно блиснув очима, але нічого не сказав. Його вуста залишалися стуленими, аж поки гнів не вгамувався.