Тепер, коли Гуді Альсоп прийшла, головна кімната помешкання Норманів ледь не репалася від людей. Сюзанна з деякою нехіттю дозволила Метью та П’єру увійти і стати відразу за дверима, за умови, що вони нічого не чіпатимуть. Джефрі з Джоном розділили свою увагу поміж вампірами та курчам, що затишно вмостилося в Джоновій шапці біля каміна. Його пір’ячко вже підсохло і почало розпушуватися, і воно, слава Богу, припинило пищати. Я сіла на ослінчик біля каміна поруч із Гуді Альсоп, яка всілася в єдине крісло, яке було у кімнаті.
— Дай мені роздивитися тебе, Діано. — Коли Гуді Альсоп простягнула до мого обличчя свої пальці — як удовиця Бітон і Шамп’є — я мимоволі скривилася і заплющила очі. Відьма зупинилася й нахмурилася. — Що сталося, дитя моє?
— Один відьмак у Франції спробував прочитати мою шкіру. І мені здалося, що він мене ножами ріже, — пошепки пояснила я.
— Буде трохи некомфортно, так, бо це ж огляд, але боляче не буде. — Її пальці доторкнулися до мого обличчя і почали обмацувати його. Руки у відьми були прохолодні й сухі, з виразно видимими венами на поцяткованій старечими плямами шкірі. У мене з’явилося слабке відчуття, наче мою шкіру копають маленькими лопатками, але це було ніщо у порівнянні з жахливим болем, якого завдав мені своїми руками Шамп’є.
— Ага, — видихнула Гуді Альсоп, дійшовши до гладенької шкіри мого лоба. Моє відьмине око, яке знову впало в свій типовий стан пригніченої бездіяльності тієї ж миті, коли Сюзанна та Енні застали мене з курчам, знову повністю розкрилося. Що ж, Гуді Альсоп виявилася відьмою, з якою варто було познайомитися.
Зазирнувши у третє око Гуді Альсоп, я поринула у світ кольорів. Та хоч як би сильно я не старалася, мені не вдавалося упорядкувати яскраві переплетені пасма у щось більш-менш зрозуміле й розбірливе, хоча я й відчувала невиразно потенціал їхнього використання. Коли Гуді Альсоп вивчала моє тіло й розум своїм внутрішнім зором, моя шкіра легенько свербіла, і я бачила, як її оповиває пульсуючий рожевуватий ореол. Мій обмежений досвід спілкування іще не містив таких кольорів.
Відьма схвально поцмакала язиком.
— Якась вона дивна, еге ж? — прошепотів Джефрі, зазираючи Гуді Альсоп через плече.
— Джефрі! — охнула Сюзанна, роздратована поведінкою свого сина. — Не «вона», а пані Ройдон, будь ласка.
— Дуже добре. Пані Ройдон якась дивна, — уперто повторив Джефрі. А потім поклав руки на коліна і нахилився вперед.
— Що ж ти там бачиш, малий Джефрі? — спитала Гуді Альсоп.
— Вона — пані Ройдон — уся в кольорах веселки. Її відьмине око блакитне, а решта її зелено-срібляста, як у богині. А що це за червоно-чорна смуга? — поцікавився хлопець, показуючи на мій лоб.
— То — знак вера, — відповіла Гуді Альсоп, погладжуючи смугу пальцями. — Цей знак свідчить про те, що вона належить до родини володаря Ройдона. Якщо ти коли-небудь побачиш таку мітку, Джефрі, — а вони трапляються досить рідко — то мусиш сприймати це як застереження. Веру, який таку мітку поставив, не сподобається, якщо ти станеш чіплятися до теплокровного створіння, на яке він заявив своє право.
— А це боляче? — поцікавився хлопчина.
— Джефрі! — знову скрикнула Сюзанна. — Хіба ти не знаєш, що не слід дратувати Гуді Альсоп своїми запитаннями.
— Якщо діти перестануть ставити запитання, Сюзанно, то нас чекатиме непевне й безрадісне майбутнє, — зауважила Гуді Альсоп.
— Кров вера не завдає шкоди, вона зцілює, — сказала я хлопцю, перш ніж Гуді встигла відповісти. Нехай малий відьмак зростає без страху перед невідомим і незбагненним. Я перевела погляд на Метью, чиї «права» на мене сягали набагато далі, аніж скріплена кров’ю клятва його батька. Наразі Метью не був проти того, щоб Гуді Альсоп і далі продовжувала мене оглядати, але він стежив за нею, не зводячи очей.
Я зобразила посмішку, і він вигнув куточки рота у відповідь.
— Ой, — слабко вигукнув Джефрі, виявляючи таким чином помірний інтерес до того, що я йому сказала. — А ви не могли б знову вилупити курча з яйця, пані Ройдон? — Як не прикро, але хлопці не могли користуватися магічною енергією саме в такий спосіб.
Гуді Альсоп притиснула скарлючений палець до западини над верхньою губою Джефрі, затикаючи йому рота.
— Зараз мені потрібно поговорити з Енні. А коли ми закінчимо, я хочу, щоб слуга пана Ройдона повів усіх вас трьох погуляти до річки. А коли ви повернетеся, от тоді й будеш мене розпитувати про все, що захочеш.