— Я відчуваю, як довкола мене утворюються пасма вогню, — невпевнено відповіла я.
— Мусиш зосередитися на своїх вузлах, — зауважила Гуді Альсоп, утупившись поглядом на стрічки, що лежали в мене на колінах. У стрічках, що поєднували світи докупи, можна було знати кожен відтінок, а маніпуляція цими стрічками — скручування й зв’язування — творила сприятливу магію. Але спершу мені слід було дізнатися, якими стрічками користуватися. Я взяла пучок стрічок за вузол, яким вони були зв’язані докупи. Гуді Альсоп уже навчила мене, як слід легенько дмухати на стрічки і зосередитися на своєму бажанні. У результаті мали вивільнитися саме ті стрічки, які є необхідними для того заклинання, яке я хочу зіткати.
Я дмухнула на стрічки — і вони замерехтіли й затанцювали. Жовта і брунатна смужки вивільнилися й упали мені на коліна, а разом із ними упали червона, синя, срібляста й біла. Я провела пальцями по пасмам скрученого шовку довжиною дев’ять дюймів. Шість стрічок означали шість різних вузлів, і кожен складніший за попередній.
Я й досі в’язала вузли незграбно, але ця стадія ткання видалася мені на диво заспокійливою. Коли я вправлялася в скручуванні та переплетенні, тренуючись на звичайних стрічках, результат моїх зусиль чимось нагадував давній кельтський шнуровий орнамент. У вузликах був ієрархічний порядок. Перші два становили одинарні й подвійні прості затяжні вузли. Інколи їх робила Сара, коли творила любовні заклинання або щось інше, що зобов’язує чи приваблює. Але тільки ткалі здатні творити складні й витончені вузли, що містять аж дев’ять чітких переплетень і закінчуються двома вільними кінцями, які магічно поєднуються і утворюють нерозривне плетиво.
Я глибоко вдихнула і знову зосередилася на своїх намірах та бажаннях. Маскування та приховування було однією з форм захисту, і його кольором був пурпуровий. Але пурпурової стрічки я не знайшла.
Та враз блакитна та червона стрічки виокремилися, піднялися й сплелися так міцно, що в результаті стали схожими на оті цятковані пурпурові свічки, які моя мати часто ставила у вікнах у безмісячні ночі.
— Вузол зв’язали, заклинання почали, — стиха мовила я, протягуючи пурпурову нитку крізь простий затяжний вузол. Вогнедишний дракон замугикав, імітуючи мої слова.
Я поглянула на нього — на неї — і вкотре здивувалася її мінливій зовнішності. Коли дракониха видихала, вона зменшувалася й перетворювалася на розмиту хмаринку диму, а коли вдихала, то збільшувалася, а її обриси ставали виразнішими. Вона становила бездоганний баланс матеріальної речовини й духу, і жоден із цих компонентів не брав гору над другим. Чи вдасться й мені коли-небудь досягнути такої самої внутрішньої цілісності?
— Другий вузол в’яжеться — заклинання спрáвдиться, — сказала я, зробивши другий вузол на тій самій пурпуровій стрічці. Перебираючи в руці жовту смужку, я подумала: «А чи вдасться й мені стати сірою й непомітною, як той дракон, кожного разу, коли я цього забажаю?» Третій вузол став першим справжнім вузлом ткалі, який мені належало зробити. Це було непросто, попри те, що він містив лише три переплетення.
— Як третій вузол будé, заклинання вільно підé. — Я скрутила смужку трилисником, а потім стягнула його кінці докупи. І вони з’єдналися, утворивши нерозривний вузол ткалі.
Коли я, полегшено зітхнувши, поклала його собі на коліна, з мого рота вирвався сірий туман, легший за дим, і повис довкола мене ледь помітним покривалом. Я охнула від несподіванки — і знову видихнула химерний прозорий туман. Я підняла очі. Куди ж подівся вогнедишний дракон? Брунатна смужка стрибнула до моїх пальців.
— Четвертий вузол зробимо — енергію накопимо. — Мені сподобався четвертий вузол, своїми витіюватими звивистими вигинами схожий на крендель.
— Дуже добре, Діано, — прокоментувала Гуді Альсоп. Настав момент у моїх заклинаннях, коли через брак зосередженості все могло піти не так, як задумувалося. — А тепер не розслабляйся й залишайся тут і зараз. Примусь дракониху залишитися з тобою. Якщо вона того захоче, то сховає тебе від завидющих очей.
Сприяння дракона здавалося мені нереалістичним сподіванням, але я все одно взяла білу стрічку і зробила з неї вузол у формі пентаграми.
— П’ятий вузол — зав’яжись, заклинання — розростись! Дракониха стрімко спікірувала униз і притулилася крилами до моєї грудної клітки.
«Ти залишишся зі мною?», — подумки спитала я її.
Вогнедишна істота закутала мене в тоненький сірий кокон. Він притлумив чорноту моїх спідниць та жакетки, зробивши їх чорно-попелястими. Перстень Ізабо став виблискувати не так яскраво, як раніше, вогонь в осерді діаманту потьмянів. Навіть срібляста стрічка у мене на колінах — і та потьмяніла. Я посміхнулася, сприймаючи цю мовчазну відповідь вогнедишного створіння.