— Якби бажання могли перетворюватися на курей, то у жебраків не було б проблем із харчуванням, — сказав Метью.
— Не забувайтеся, пане Ройдон, — застеріг його Берглі.
— Її величність зібралася пливти через воду, яка таїть у собі численні небезпеки, мілорде. І моя робота полягає також і в тому, щоб застерігати її від цих небезпек, — обачливо і офіційно відповів Метью. — Едвард Келлі — демон. Його алхімічні дослідження відбуваються у небезпечній близькості від магії, і Волтер може це підтвердити. Конгрегація вдається до відчайдушних кроків, намагаючись підігрівати інтерес Рудольфа Другого до окультизму, щоб він, бува, не пішов небезпечним шляхом короля Якова.
— Яків мав усі підстави заарештувати тих відьом! — палко вигукнула Єлизавета. — Що ж до мене, то я теж маю всі підстави заявити права на філософський камінь, якщо хто-небудь із моїх підданих виготовить його.
— Ви й стосовно Волтера були налаштовані так само жорстко, коли він подався до Нового Світу? — поцікавився Метью. — Якби він знайшов золото у Вірджинії, ви теж почали б вимагати, щоб він віддав його геть усе вам?
— Здається, що саме про це і йшлося у нашій угоді, — сухо зазначив Волтер, — і швидко додав: — Хоча, ясна річ, я би з радістю віддав все те золото її величності.
— Я знала, що тобі не можна довіряти, Привиде. Ти в Англії для того, щоб служити мені, однак кажеш про оту Конгрегацію так, наче для тебе її побажання є важливішими за мої.
— Я маю таке ж бажання, як і ви, ваше величносте: врятувати Англію від нещастя. Якщо ви підете шляхом короля Якова і почнете переслідувати відьом, демонів та верів серед ваших підданих, то через це постраждаєте і ви, і держава.
— І що ж ти пропонуєш мені робити натомість? — спитала Єлизавета.
— Я пропоную нам укласти угоду — приблизно таку саму, яку ви уклали з Рейлі. Я потурбуюся, щоб Едвард Келлі повернувся до Англії, щоб ви змогли ув’язнити його у Тауері, і нехай він там намагається створити для вас філософський камінь, якщо зможе.
— А навзамін? — Єлизавета вдалася у свого батька і тому чудово розуміла, що в цьому світі нічого не дається задарма.
— Навзамін ви дасте притулок стільком відьмам, скількох мені вдасться порятувати з Единбурга, допоки божевілля короля Якова не скінчиться саме по собі, природним шляхом.
— Ні в якому разі! — відказав Берглі. — Лишень подумайте, мадам, що може трапитися з вашими стосунками із північними сусідами, якщо ви погодитеся пустити через кордон десятки шотландських відьом?!
— У Шотландії вже не залишилося багато відьом, — похмуро зазначив Метью. — Оскільки ви відкинули всі мої попередні прохання.
— А я гадала, Привиде, що одне з твоїх завдань тут, в Англії, полягало у тому, щоб ти не давав можливості своїм одноплемінникам втручатися в нашу політику. А якщо ці приватні махінації стануть надбанням широкого загалу? Що ти тоді скажеш? Як поясниш свої дії? — спитала Єлизавета і втупилася в Метью прискіпливим поглядом.
— Скажу, що злидні часто зводять чоловіків із дивними компаньйонами та партнерами, ваша величносте.
Єлизавета здивовано мугикнула.
— Жінок це стосується значно більше, ніж чоловіків, — сухо зауважила вона. — Що ж, гаразд. Домовилися. Поїдете до Праги й привезете звідти Келлі. Пані Ройдон може, тим часом, залишитися зі мною при дворі, щоб гарантувати ваше швидке повернення.
— Моя дружина не є частиною угоди, до того ж, немає потреби посилати мене до Богемії в середині січня. Вам конче потрібен Келлі. Я потурбуюся, щоб його доставили сюди.
— Ви тут не король! — скрикнула Єлизавета, тицьнувши пальцем у груди Метью. — Поїдете туди, куди я вас пошлю, пане Ройдон. А якщо не поїдете, то я накажу заарештувати вас і вашу дружину-відьму як державних зрадників і кинути до Тауеру. А, може, придумаю для вас щось значно гірше, — сказала Єлизавета, блиснувши очима.
Хтось зашкрябав у двері.
— Увійдіть! — заволала Єлизавета.
— Графиня Пемброкська просить аудієнції, ваша величносте, — вибачливо сказав стражник.
— Чорти б її забрали! — вилаялася королева. — Мені хоча б на мить можуть дати спокій?! Упустіть її.
Мері Сідней вплила з холодного передпокою до натопленої приймальні королеви. На півдорозі вона зробила ввічливий реверанс, пройшла далі, а потім іще раз вклонилася.
— Добридень, ваша величносте, — сказала вона, не піднімаючи голови.
— Що привело вас до двору, леді Пемброк?
— Колись ви ласкаво обіцяли зробити мені послугу, ваша величносте, якщо в ній виникне потреба.