— Батьківські турботи ніколи не закінчуються, — стиха мовила я й посміхнулася. — До речі, про турботи… — Мій дракон заснув і тихенько хропів, прихилившись головою до штукатурки. Повільно, щоб не переполохати його, я почала тягнути на себе ланцюг, аж поки звірюка не випустила свої пазурі зі стіни. Сонно змахнувши крилами, вона стала прозора, як дим, і повільно зійшла нанівець, знову поглинута моїм тілом.
— От якби і Йозеф так умів робити, — заздрісно зауважив Авраам.
— А мені б дуже хотілося вгамовувати свого дракона, витягуючи у нього з рота папірець із заклинанням, — додала я зі свого боку.
І через мить відчула на спині крижаний погляд.
— Хто це така? — спитав чийсь тихий голос.
Новий візитер не був ані великим, ані фізично лячним, але все одно він був вампіром — із темно-блакитними очима на видовженому блідому обличчі під темним волоссям. Щось було владне в погляді, який він на мене кинув, і я інстинктивно відступила від нього.
— Це вас жодним боком не стосується, герр Фукс, — різко кинув Авраам.
— Немає потреби забувати про гарні манери, Аврааме. — Увага рабі Лева перемістилася на вампіра. — Це — фрау Ройдон, герр Фукс. Вона прийшла до Гебрейського кварталу з Малої Страни.
Вампір прикипів до мене поглядом і роздув ніздрі — точнісінько, як Метью, коли він зачував новий запах. Його повіки заплющилися й легенько затріпотіли. Я відступила іще на один крок.
— Навіщо ви прийшли сюди, герр Фукс? Я ж сказав вам, що ми зустрінемося біля синагоги, — мовив Авраам з явним роздратуванням у голосі.
— Ви спізнилися. — Герр Фукс різко розплющив очі й посміхнувся мені. — Але тепер, коли я знаю, чому ви спізнилися, я більше не буду нарікати.
— Герр Фукс прибув сюди з Польщі, де він та Авраам довгий час приятелювали, — пояснив рабі Лев, завершуючи процес знайомства.
Хтось на вулиці вигукнув привітання.
— Це — герр Майзель, — сказав Авраам. У його голосі прозвучало полегшення, яке відчула і я.
Герр Майзель, постачальник брукованих вулиць та наповнювач напружених бюджетів імператора, випромінював заможність своїм бездоганно скроєним шерстяним костюмом, своєю шапочкою з хутровою оторочкою та яскравим жовтим кружальцем, яке позначало його як гебрея. Це кружальце було пришите до шапочки золотими нитками, від чого нагадувало скоріше символ шляхтича, аніж мітку несхожості.
— Ось вам, герр Фукс. — Із цими словами герр Майзель подав вампіру торбинку. — Це — ваша коштовність. — Він вклонився рабі Леву і мені. — Здрастуйте, пані Ройдон.
Вампір взяв торбинку й дістав звідти важкий ланцюжок із кулоном. Я не змогла роздивитися дизайн, хоча й помітила червону й зелену емаль. Вампір задоволено вишкірився.
— Дякую, герр Майзель. — Фукс підняв коштовну прикрасу догори, і кольори засяяли під променями світла. — Цей ланцюжок означає мою клятву вбивати драконів, де б вони не були. Я дуже сумував за ним. Останніми днями у місті стало повно небезпечних створінь.
Герр Майзель пирхнув.
— Не більше, ніж зазвичай. І облиште міську політику, герр Фукс. Від цього стане краще всім нам, запевняю вас. Ви готові зустрітися зі своїм чоловіком, фрау Ройдон? Він — не найтерплячіший з чоловіків, це однозначно.
— Із метою безпеки герр Майзель супроводить вас до Унгельта, — пообіцяв рабі Лев. А потім багатозначно поглянув на герра Фукса. — Проведіть Діану на вулицю, Аврааме. А ви, герр Фукс, залишайтеся зі мною. Розкажете мені про Польщу.
— Дякую вам, рабі Лев, — сказала я, роблячи прощальний реверанс.
— Було приємно познайомитися з вами, фрау Ройдон. — Рабі Лев на мить замовк. — На дозвіллі поміркуйте про те, що я вже сказав раніше. Жоден із нас не зможе переховуватися вічно.
— Безперечно. — Зважаючи на жахіття, які доведеться пережити празьким гебреям упродовж наступних кількох сотень років, мені хотілося, щоб я помилялася. Кивнувши на прощання герру Фуксу, я вийшла з хати разом із герром Майзелем та Авраамом.
— Одну хвилинку, герр Майзель, — сказав Авраам, пересвідчившись, що нас ніхто не чує.
— Тільки недовго, Аврааме, — відповів герр Майзель, відступаючи від нас на кілька футів.
— Наскільки я розумію, фрау Ройдон, ви дещо шукаєте в Празі. Книгу.
— А звідки ви це знаєте? — спитала я його переляканим шепотом.
— Про це знають майже всі відьми Праги, але я добре розумію, що між вами й тією книгою існує зв’язок. Її пильно стережуть, і тому силою ту книгу не взяти, — серйозно сказав Авраам. — Вона сама має прийти до вас, інакше ви втратите її назавжди.