— Ля Діосо! Чудово! Прекрасний ефект! — вигукнув Рудольф і, підвівшись, енергійно зааплодував.
Розгублені придворні невпевнено приєдналися до нього. При цьому декотрі спершу перехрестилися.
Повністю заволодівши увагою залу, я притиснула руки до грудей і закліпала очима на Метью, який на мій захоплений погляд відповів похмурою гримасою. Я зосередилася на необхідності спуститися додолу, щоб пройти до Рудольфового трону. Виконуючи роль Зевса, він сидів на найрозкішнішому різьбленому кріслі, яке тільки можна було знайти в запасниках палацу. Воно було огидне й позбавлене смаку, але чудово годилося для такої оказії.
На щастя, коли я наближалася до імператора, моє тіло більше не світилося і публіка вже не дивилася на мою голову так, наче я — бенгальський вогонь. Я присіла у реверансі.
— Мої вітання, Ля Діосо, — забубонів Рудольф, імітуючи здогадний голос верховного божества, але насправді він явно перегравав.
— Я кохаю прекрасного Ендиміона, — сказала я, підводячись і показуючи жестом у бік сходів, де Метью, влігшись на пухові перини, зображав глибокий сон. Текст я написала сама. (Метью запропонував свій варіант: «Якщо ти не відчепишся від мене, то прекрасний Ендиміон порве тобі горлянку», але я цей варіант відхилила, разом із пропозицією скористатися поезією Кітса.) — Він такий мирний, такий спокійний у своєму сні. Я — богиня і я ніколи не зістарюсь, а красень Ендиміон невдовзі зістариться й помре. Благаю вас, зроби його безсмертним, щоб він завжди був зі мною.
— За однієї умови! — скрикнув Рудольф, відкинувши спроби імітувати божественний голос заради гучності. — Він має спати увесь час, не прокидаючись. Тільки тоді він стане безсмертним.
— Дякую тобі, могутній Зевсе, — сказала я, намагаючись не нагадувати акторку з британської комедійної трупи. — Тепер я зможу вічно споглядати свого коханого.
Рудольф скривився. Добре, що сценарій не передбачав його схвальної репліки.
Я повернулася до своєї колісниці, й звідти — за лаштунки, пройшовши крізь штори, а тим часом придворні дами виконували фінальний танець. Коли він скінчився, Рудольф провів по колу всіх придворних, які витанцьовували, гучно гупаючи ногами та ляскаючи в долоні так, що ледь дах не звалився. Але це не допомогло розбудити Ендиміона.
— Піднімайся! — просичала я, йдучи подякувати Рудольфу за те, що надав нам можливість порозважати його імператорську величність. А у відповідь почула від Метью лише нарочито театральне хропіння.
Тож я зробила перед Рудольфом реверанс і виголосила промову на честь астролябії маестро Габермеля, декорацій та спецефектів маестро Хофнагеля, а також якісного музичного супроводу.
— Я був вельми втішений, Ля Діосо, більше, ніж сподівався. Можете прохати у Зевса винагороду, — сказав Рудольф, ковзнувши поглядом по моїх плечах та грудях. — Що забажаєте. Тільки скажіть — і воно ваше.
Теревені припинилися, і в залі запала тиша. І в цій тиші я почула слова Авраама: «Книга сама до вас прийде. Ви лишень попрохайте». Невже це дійсно отак просто?
Ендиміон заворушився на своїй пуховій перині. Не бажаючи, щоб він втрутився у розмову, я клацнула за спиною пальцями, повертаючи його у сни. А придворні затамували подих, чекаючи, що я назву якийсь престижний титул, добрячий шмат землі чи купу золота.
— Мені б хотілося побачити алхімічну книгу Роджера Бекона, ваша величносте.
— У вас витримки — на десять дебелих мужиків, тітонько, — сказав Гелоуглас тоном, у якому чулося стримане захоплення, коли ми верталися додому. — А про підбір слів я взагалі мовчу.
— Та годі тобі, дякую, — задоволено сказала я. — А, до речі, що робила під час маскараду моя голова? Бо всі на неї так витріщалися!
— Із місяця на твоїй голові з’явились дивовижні зірки, а потім згасли. Я б на твоєму місці не переймався. Усе виглядало так реально, що всі вирішили, що це ілюзія. Зрештою, більшість аристократів при дворі Рудольфа — всього-на-всього люди.
Відповідь Метью була стриманішою.
— Не поспішай радіти, серденько. Може, Рудольф і не мав іншого вибору, окрім як погодитися, зважаючи на ситуацію, що склалася, але ж манускрипту він тобі іще не надав. Ти почала дуже складний і небезпечний танок. Можеш не сумніватися: за можливість зиркнути на книгу, імператор почне вимагати у тебе щось навзамін.