— Те, що Луїс та Марго витворяли в Уссоні, є іще гіршим за їхні витівки в Парижі. Та жінка ні для кого не може бути зразком, а тим паче для моєї дружини, — сказав Метью своєму батьку, спопеляючи його поглядом. — Якщо вони не стануть обачнішими, то люди невдовзі дізнаються, що ретельно сплановане убивство Луїзи, яке влетіло нам у копієчку, було не чим іншим, як фальшивою виставою.
— Як для чоловіка відьми ти надто квапишся зі своїми судженнями про пристрасті інших, Маттеусе. Луїс твій брат.
«Господи благослови, ще один братик!» — подумала я.
— Пристрасті? — здивовано підняв брову Метью. — По-твоєму, розважатися у ліжку з кількома жінками й чоловіками одночасно — це пристрасть?
— Існує безліч способів кохатися. У жилах Луїса тече кров Ізабо, і він завжди може розраховувати на мою батьківську прихильність так само, як і ти, незважаючи на ваші чималі недоліки й численні прогрішення, — відказав Філіп і зник так швидко, що я не встигла й оком кліпнути.
— А скільки взагалі існує де Клермонів? І чому всі ви неодмінно маєте бути чоловіками? — з притиском спитала я, коли після зникнення Філіпа настала тиша.
— Бо доньки Філіпа були такі жахливі, що ми зібрали родинну нараду і попрохали його більше не продукувати їх. Стасія одним своїм поглядом злущувала штукатурку зі стіни, але у порівнянні з Верен вона суще ягня. Що ж до Фреї, названої так на честь норвезької богині війни, то вона те ім’я таки за щось отримала.
— Які чудові дівчатка, — сказала я, легенько поплескавши Метью по щоці. — Ти розкажеш мені про них пізніше. А зараз я піду на кухню і спробую зупинити течу в отому дірявому казані, який Марта називає «дистилятором».
— Можу оглянути його і полагодити. Я ж добре знаюся на лабораторному обладнанні, — запропонував Метью. Він горів бажанням зробити будь-що, аби тільки триматися подалі від Філіпа і не ходити до отого загадкового сінника. Я прекрасно це розуміла, але він усе одно ніяк не зміг би уникнути свого батька. Філіп просто вдерся б до моєї комірчини і став би залякувати його там.
— Та не треба, — кинула я через плече, виходячи з бібліотеки. — Я все тримаю під контролем.
Як виявилося, не все. Моїм восьмирічним хлопчакам-помічникам таки не вдалося підтримати вогонь, але перш ніж згаснути, його полум’я стрибонуло угору, і в результаті на дні мого дистиляційного апарата утворився товстий шар чорного накипу. Я зробила нотатки на полях однієї з алхімічних книжок де Клермонів про те, що сталося і як слід ремонтувати приладдя, а тим часом Тома, більш надійний з двох моїх молодих асистентів, знову розпалював вогонь, шуруючи кочергою вуглини. Я була не першою, хто користувався широкими й чистими полями алхімічної книги, і декотрі з нотаток стали мені у пригоді. Може, й мої з часом комусь знадобляться.
Етьєн, мій другий «асистент», убіг до кімнати, щось прошепотів на вухо своєму напарнику і отримав від нього щось блискуче навзамін.
— Мілорд анкор, — прошепотів у відповідь хлопець.
— На що ви закладаєтеся, Томá? — спитала я суворим голосом. Двоє хлопчаків невинно закліпали на мене очима й знизали плечима. Але щось у їхній бездоганно зіграній невинності змусило мене стурбуватися за життя Метью. — Сінник! Де він? — спитала я, рвучко скидаючи фартух.
Із великою неохотою Тома та Етьєн провели мене крізь парадні ворота замку до споруди з дерева й каменю, що мала крутий дах. До широких заґратованих дверей вела похила рампа, але натомість хлопці показали мені на драбину, прихилену до стіни з дальнього боку. Її східці зникали в ароматній темряві.
Томас піднявся першим, жестами закликаючи мовчати і гримасами, гідними акторів німого кіно, умовляв мене не здіймати галасу. Поки я піднімалася, Етьєн тримав драбину, а сільський коваль втягнув мене до запиленого горища.
Мою появу зустріла з цікавістю, але без подиву мало не половина челяді замку Сеп-Тур. Тепер я зрозуміла свій подив, коли побачила біля парадних воріт лише одного охоронця. Решта були тут — разом із Катрін, її старшою сестрою Жеан, більшістю кухонних працівників, ковалем та конюхами.
Мою увагу привернув тихий верескливий посвист, якого мені раніше не доводилося чути. Різкий брязкіт і скрегіт металу по металу були вже знайомі. Метью з батьком, утомившись від словесних баталій, перейшли до баталій збройних. Я підняла до рота руку, придушуючи зойк, коли вістря Філіпового меча проштрикнуло плече Метью. Криваві порізи вкривали їхні сорочки, бриджі та панчохи. Вочевидь, вони билися вже досить давно, і це був не просто товариський матч.