Під протилежною стіною мовчки стояли Ален та П’єр. Долівка довкола них їжачилася уламками викинутої зброї, увіткнутої в утоптану землю, і скидалася на подушечку для булавок. Обидва слуги де Клермонів гостро відчували все, що відбувалося довкола, і тому відразу помітили мою появу. Вони підняли очі на горище й обмінялися стривоженими поглядами. Метью мене не помітив. Він стояв спиною до мене, і решта сильних запахів у приміщенні приховували мою присутність. Філіп, який знаходився обличчям до мене, схоже, теж не помітив мого приходу або йому було байдуже.
Клинок Метью пронизав передпліччя Філіпа. Коли Філіп скривився від болю, Метью глузливо посміхнувся.
— Не вважай болючим те, що йде тобі на користь, — пробурмотів він.
— Не треба мені було тебе грецькій вчити або ж англійській. Через твоє знання цих мов я отримав безконечну низку негараздів, — відказав Філіп, як нічого не було, і швидким порухом звільнив передпліччя від гострого заліза.
А мечі вдарялися, брязкотіли і зі свистом розтинали повітря. Метью мав незначну перевагу у зрості, а довші руки й ноги збільшували довжину й розмах його ударів. Він бився довгим конусоподібним клинком, інколи тримаючи його однією рукою, інколи — двома. Він вправно володів ефесом, відбиваючи удари свого батька. Але Філіп мав більше сили і завдавав разючих ударів коротшим мечем, легко володіючи ним однією рукою. Філіп також тримав круглий щит, яким відбивав удари Метью. Може, Метью теж мав такий захисний засіб, але, мабуть, уже втратив його. Фізично обидва чоловіки були гідними один одного, але їхні стилі бою були цілковито різними. Філіп явно отримував насолоду і в ході поєдинку робив уїдливі ремарки. Метью ж увесь час був здебільшого мовчазним та зосередженим, навіть порухом брови не показуючи, що прислухається до батькових глузливих зауважень.
— Я щойно про Діану подумав. І ось що я тобі скажу: ані суходіл, ані море не спромоглися витворити істоту підступнішу та потворнішу за жінку, — саркастично зауважив Філіп.
Метью зробив атакуючий випад, і його клинок, зі свистом розсікаючи повітря, з неймовірною швидкістю понісся, описуючи дугу, до шиї Філіпа. Я моргнула, а за цей час Філіп встиг пригнутися й уникнути удару. А потім він вигулькнув із протилежного боку і завдав влучного ріжучого удару по синовій литці.
— Сьогодні ти б’єшся необачливо й оскаженіло. Маєш якісь проблеми? Де твоя техніка?
— Який же ти набридливий! Так. Є одна проблема, — крізь зуби відповів Метью. Він знову зробив розмашистий удар — і знову не влучив, бо його клинок відскочив від щита, який Філіп хутко встиг підняти. — Твоє безперервне втручання у мої справи доводить мене до сказу!
— Якщо боги задумали когось знищити, то вони доводять його до божевілля. — Зачувши ці слова Філіпа, Метью аж спіткнувся. Філіп, скориставшись цим, ударив його по спині пласким боком свого меча.
Метью вилаявся.
— Сподіваюся, цією фразою ти й вичерпав своє знання афоризмів. — А потім він помітив мене.
Те, що сталося опісля, відбулося за якусь частку секунди. Метью випростався, розгинаючись зі своєї бойової стійки, і вся його увага зосередилася на сінному горищі, де я стояла. Філіп, не гаючи ані секунди, зробив випад мечем, крутнув його і вибив клинок із рук Метью. Заволодівши таким чином двома мечами, Філіп швиргонув один із них об стіну, а другий приставив до горла Метью.
— Не цьому я тебе вчив, Маттеусе, не цьому. Не думай. Не кліпай очима. Не дихай. Якщо хочеш вижити, маєш робити тільки одне: блискавично реагувати. Спускайся-но сюди, Діано, — гукнув Філіп, підвищуючи голос.
Із виразом жалю на обличчі коваль підсадив мене на іншу драбину. «Тобі буде непереливки», прочитала я у тому виразі і спустилася додолу позаду Філіпа.
— Це задля неї ти програв, утративши пильність? — розлючено спитав батько і притиснув клинок до синового горла так, що на ньому виступила крапля крові.
— Не знаю, про що ти кажеш. Відпусти. — Метью охопила якась дивна емоція. Його очі потемніли, мов чорнило, і він учепився руками в батькові груди. Я ступила до нього крок.
Раптом якийсь блискучий предмет зі свистом полетів на мене і проскочив між моєю лівою рукою та тулубом. Філіп кинув у мене кинджал майже не прицілюючись, просто на частку секунди зиркнувши через плече. Однак цього було достатньо. Не зачепивши плоті, кинджал пришпилив мій рукав до сходинки драбини, а коли я рвучко сіпнулася, щоб звільнитися, тканина порвалася аж до ліктя і оголила мій зазублений шрам.
— Ось про що я кажу. Ти відірвав свої очі від супротивника? І через це колись мало не загинув разом із Діаною? — Такого розлюченого Філіпа я іще не бачила.