— Добре тобі вилежуватися в ліжку! Мабуть, ти збожеволів від лихоманки. Кіт каже, що ти, напевне, одружився саме в розпал пропасниці. Бо інакше як тоді пояснити оцю твою безглузду й безвідповідальну поведінку, — заторохтів Том як правдивий демон, проігнорувавши запитання Метью. — Дороги зараз сухі, тому ми добралися до тебе ще кілька годин тому.
— А вина вже немає, — поскаржився Марлоу.
«Ми? — подумала я. — Скільки ж їх іще має бути? Стара Хижка й без того забита так, що мало не лусне».
— Геть звідси! Мадам має помитися перед тим, як постати перед його світлістю. — До кімнати увійшла Франсуаза з мискою гарячої води в руках. Позаду, як зазвичай, плентався П’єр.
— Сталося щось важливе? — поцікавився з-за ширми Джордж. Він увійшов до кімнати без запрошення і таким чином завадив Франсуазі вигнати з кімнати чоловіків. — Граф Нортумберлендський змушений чекати сам-один у великій залі. Якби він був моїм покровителем, то я б до нього так не ставився.
— Хол читає трактат про конструювання терезів, який надіслав мені один математик із Пізи. Тому не треба ним перейматися — він цілковито задоволений, — сердито відрізав Том, сідаючи на край ліжка.
«Напевне, він мав на увазі Галілея», — захоплено подумала я. Бо в 1590 році Галілей був молодшим викладачем в Пізанському університеті. І його робота про терези ще наразі не була опублікована.
«Том. Граф Нортумберлендський. Це той, хто листувався з Галілеєм».
Від здивування я аж рота роззявила. Демон, який сидів біля мене на прошитій ковдрі, був, напевне, ніким іншим, як Томасом Гарріотом.
— Франсуаза має рацію. Геть звідси. Усі до одного, — сказав Метью так само сердито, як і Том.
— А що ж ми Холу скажемо? — спитав Кіт, кинувши в мій бік багатозначний погляд.
— Що я невдовзі спущуся вниз, — відповів Метью. А потім перекотився у ліжку й потягнув мене до себе.
Дочекавшись, поки друзі Метью вийшли з кімнати, я стусонула його в груди.
— За що? — вигукнув він, удаючи, наче йому боляче, хоча боляче було мені, бо я сильно забила об нього свій кулак.
— За те, що не розповів мені заздалегідь, які у тебе друзі!
Спершись на лікоть я подивилася на нього згори вниз. — Знаменитий драматург Крістофер Марлоу. Джордж Чепмен, поет і науковець. Математик і астроном Томас Гарріот, якщо я не помиляюся. А внизу на нас чекає граф-чаклун!
— Уже не пам’ятаю, коли Генрі заробив це прізвисько, але його так ще ніхто не називає. — На обличчі Метью з’явився вираз веселого здивування, від чого я розлютилася іще більше. — Нам бракує лише сера Волтера Рейлі — і ми матимемо в себе «Школу ночі» у повному складі, — мовив Метью і визирнув у вікно, коли я згадала про цю легендарну групу радикалів, філософів та вільних мислителів. Томас Гарріот. Крістофер Марлоу. Джордж Чепмен. Волтер Рейлі. І…
— А ти тут хто, Метью? — Я не здогадалася спитати його про це раніше, іще до нашої мандрівки у минуле.
— Метью Ройдон, — відповів він, злегка схиливши голову, немов представляючись. — Поціновувач поетичних талантів.
— Історикам про тебе майже нічого не відомо, — ошелешено сказала я. Метью Ройдон був найзагадковішою постаттю серед тих, кого пов’язували з не менш загадковою групою «Школа ночі».
— Тепер, коли ти дізналася, хто такий Метью Ройдон, тобі, мабуть, стане нецікаво.
— Моєї цікавості вистачить на все життя. Міг би й попередити мене, перш ніж отак взяти й несподівано занурити мене в це середовище.
— І що б ти зробила в такому разі? Нам і так ледь вистачило часу вдягнутися, а про якісь попередні дослідження й мови не могло бути. — Метью сів у ліжку і, змахнувши ногами, поставив їх на підлогу. Я пожалкувала, що часу на інтим у нас не залишилося. — Та не переймайся ти так, Діано. Вони просто звичайні люди, і все.
Та хоч що б там не казав Метью, але не було в тих чоловіках нічого звичайного. «Школа ночі» сповідувала єретичні погляди, глузувала з розбещених та корумпованих придворних королеви Єлизавети і насміхалася з інтелектуальних претензій церковних та університетських кіл. «Божевільна, нечестива й небезпечна для розуму» — ця фраза напрочуд добре характеризувала групу «Школа ночі». У ніч на Гелловін ми прибули не на милу ностальгійну зустріч старих друзів. Ми потрапили в самісіньке осине гніздо, де плелися інтриги Єлизаветинської доби.
— Ти не можеш сподіватись від мене безпристрасності, коли знайомиш з людьми, яких я вивчала все своє доросле життя. Особливо, якщо зважити на те, якими відчайдушними та нерозсудливими здатні бути твої друзі, — зауважила я. — Томас Гарріот є одним із найвидатніших астрономів своєї доби. Твій приятель Генрі Персі — алхімік.