Малахов кинув на нього швидкий гострий погляд і зразу прийняв виклик:
— Ви цілком правильно сказали, Іване Семеновичу, — якраз навпаки: Ганна не тільки не завадить, а буде дуже корисною в нашій розмові. Отже, ви, Іване Семеновичу, думаєте, що я мушу залишити Басову на волі, дати їй можливість провести другий дослід, знову почути вибух і таким чином допомогти їй вийняти у держави з кишені ще п’ятсот тисяч карбованців і поставити під загрозу життя людей?
— А скільки мільярдів принесе успіх?
— Цього не знає ніхто — ні ви, ні я, ні Басова. Ні того, скільки мільярдів принесе успіх, ні того, чи він взагалі може бути, цей успіх. От ви, старий більшовик і чекіст, поряд з вами я — юний піонер, і я хочу почути вашу точну і цілком недвозначну відповідь.
— Яку саме? — ніби навмисне дратуючи Малахова, перепитав Зуб.
Він добре розумів логіку і силу доказів прокурора, гарячково шукав відповіді, переконливої, точної, не знаходив і намагався виграти час.
— Ви прекрасно знаєте, про що я кажу. От вам цілком точно сформульоване запитання: якби ви були на моєму місці, на місці міського прокурора, залишили б ви зараз на свободі Марію Іванівну Басову?
Ганна слухала всю цю розмову і не зразу змогла збагнути її справжнє значення. Все здавалося, ніби йдеться не про Марію Іванівну Басову, а про когось зовсім іншого, чужого і стороннього. Вона навіть не могла уявити, щоб комусь могло спасти на думку заарештувати Басову чи зробити їй якесь зло. Для неї ця жінка була зразком чесності і порядності. Часто, у скрутні хвилини життя, Ганна думала: «А як вчинила б у такому випадку Басова?» і намагалася в усьому наслідувати їй. І раптом тут, з уст власного чоловіка, вона почула неймовірні, жахливі слова, яких зразу й осягнути не могла, Від доброго настрою не залишилось і сліду, гірке передчуття затьмарило посмішку, але вона не зникла, тільки застигла на обличчі, вже зовсім неприродна і непотрібна. І водночас тисячі сумнівів, які, здавалося, вже назавжди зникли з серця Ганни Кирилівни, ожили й подали свої тихі, отруйні, дуже відчутні голоси. Вона була цілком переконана в тому, що Басова нічим не завинила. Більше того, не судити, а славити її треба за дерзновенну сміливість. І от раптом усе стало догори ногами: Марію Іванівну збираються заарештувати і судити. Про це йдеться, немов про звичайнісіньку справу, яку можна вирішити от зараз, дуже просто, за п’ять хвилин. У Ганни аж руки похололи від страху і несподіванки. Але, може, вона чогось недочула в цій розмові, щось невірно зрозуміла чи помилилася?
— Ти вирішив заарештувати Басову? — з острахом вимовляючи слова, дивуючись їх неприпустимому звучанню, бажаючи насамперед перевірити саму себе, запитала Ганна.
Малахов зразу відчув цю зміну настрою і голосу. Може, й справді, треба було попросити Ганну почекати, доки вони закінчать свою ділову розмову? Ні, не треба було чекати. Ганна не тільки кохана дружина, а й справжній друг, вона підтримає його у найвідповідальнішу хвилину, вона зрозуміє справедливість його слів і доказів.
— Ні, — відповів він, — я ще нічого не вирішив. Істина народжується в суперечках, і ми саме для того й сперечаємося, щоб відшукати цю істину. Це ж не про дубовий пеньок, а про живу людину йдеться, та ще й про яку людину. Так от, Іване Семеновичу, я дуже хотів би чути вашу цілком точну відповідь. Скажу чесно — вона для мене важить дуже багато, і ви це знаєте.
І знову, до нестями дратуючи нетерплячого Малахова, Зуб випустив у повітря дві прозорих білосизих хмаринки диму, простежив, як зникають, ніби розчиняються вони у повітрі. Малахов аж кулаки стиснув, стримуючи себе, але нічим — ні словом, ні рухом — не зрадив свого нетерпіння.
— Коли хочете знати точно, — карбуючи кожне слово, цілком переконано відповів Зуб, — я дав би час провести ще один дослід. Я їй вірю.
Малахов не чекав такої твердої відповіді. На мить, тільки на якусь коротесеньку мить сумнів ворухнувся в його серці, але зразу ж зник. Цікаво, які аргументи знайде Зуб, щоб захистити свою більш ніж непевну позицію?
— Мені здається, Іване Семеновичу, ви трохи втратили масштаби, злетіли в мріях високо в небо і відірвалися від землі. А ми, прокурори, мусимо, на жаль, піклуватися саме земними справами. Не забувайте, що будинок на десять трикімнатних квартир коштує рівно півмільйона. Отже, один такий будинок Басова в десяти сімей вже украла, а ці сім’ї по кутках і підвалах іще поневіряються. На вашу думку, треба їй дозволити вкрасти ще один будинок і скривдити ще десять родин? Так?