— От що, — сказав Губанов, — треба написати до міністерства, щоб негайно відсторонили її від обов’язків директора заводу. Хоча б тимчасово.
— Поки піде лист, поки там подумають, вона поставить другий дослід, і полетять знову державні гроші.
— Чому ви думаєте, що в новому досліді успіху не буде?
— Коли дослід ставлять квапливо, тільки бажаючи врятуватися від кари, то успіху бути не може.
— І це правда, — міркував Губанов. — Що ж робити?
— Тільки одне, підписати постанову.
— З цим поспішати не слід.
— А через два дні вона поставить дослід, і тоді ми з вами вже будемо її співучасниками, бо знали про те, що готується нова велика розтрата державних грошей, що можливі жертви, — і не перешкодили тому. Якщо судитимуть Басову за другий вибух, то слідство вже не ми будемо вести. Ми будемо тільки свідками…
— Боїтеся?
— Я боюся тільки за людей і за державні гроші, і ви це прекрасно знаєте.
— От завдала мороки, клята баба, — вилаявся Губанов.
— Я беру на себе всю відповідальність за арешт Басової, — різко сказав Малахов. — Тим більше, що всі підстави для такого арешту в мене є…
— Підстави то є, — задумливо сказав Губанов, — а от внутрішньої переконаності в правильності такого рішення у мене немає.
— Таке переконання — дуже умовна річ… Запевняю вас, дуже умовна.
— Звичайно, і все-таки краще, коли воно є…
Двері кабінету відчинилися, і зайшла секретарка.
— Вас хоче бачити інженер хімічного заводу Костянтин Павлович Ігнатьєв, — доповіла вона.
— Ігнатьєв? — перепитав Губанов, — це той? — звернувся він до Малахова.
— Очевидно.
— Цікаво. Попросіть його ввійти.
Ігнатьєв не сподівався побачити Малахова і навіть спинився на порозі, роздумуючи, чи не краще було б йому взагалі піти звідси. Але потім переміг цю думку і сміливо, як людина, що наважилась кинутися в дуже холодну воду, наблизився до столу обласного прокурора.
— Прошу сідати, — запросив. Губанов, з цікавістю розглядаючи бліде обличчя Ігнатьєва.
— Дякую, — весь час позираючи в бік Малахова, винахідник присів на краєчок крісла.
— Слухаю вас, — привітно сказав Губанов. — Можете говорити вільно, товариш Малахов нам не завадить.
— Я теж так гадаю, — сказав Ігнатьєв. — Товаришу Малахову буде навіть корисно послухати мою заяву, бо в ній йдеться саме про його, не побоюсь сказати, халатність.
— Дуже цікаво, слухаю, — глянув у бік міського прокурора Губанов.
— Я звертався до товариша міського прокурора Малахова в справі вибуху на хімічному заводі, в справі злочинної розтрати державних грошей на необгрунтовані досліди і викликану цим загрозу для життя людей. Відповідну заяву я написав, але товариш Малахов з неї не зробив ніяких висновків, а це значить — об’єктивно прикрив злочинну діяльність Басової. Зараз я доводжу до вашого відома, що підготовка до другого досліду йде ще в ширших масштабах. Отже, загроза ще більша. Я не збираюсь якось переконувати вас чи чогось від вас вимагати. На хімічному заводі готується злочин, і саме ви мусите його попередити. Щоб ви не думали, що я боюсь відповідальності за свої слова, я написав заяву, де все докладно висвітлено. Поведінку і нерішучість міського прокурора Малахова нічим не можна виправдати. Прошу.
Ігнатьєв простягнув до Губанова кілька аркушів списаного паперу.
Губанов узяв папери, поклав перед собою.
— Дякую, товаришу Ігнатьєв. Будемо розслідувати.
— Розслідувати треба швидко, — наполягав Ігнатьєв, — інакше на заводі будуть нові жертви і збитки. Якщо ви не вживете потрібних заходів, я писатиму прокурору республіки. Є у вас якісь запитання?
— Ні, тимчасом немає.
— Мій телефон записано наприкінці заяви. Я до ваших послуг завжди. Сподіваюся, що ви, товаришу обласний прокурор, будете більш рішучим і принциповим, ніж ваш колега. Дозвольте йти?
— Будь ласка. До побачення.
— До побачення, — Ігнатьєв підвівся зі свого крісла і вийшов з виглядом людини, яка виграла великий бій.
— Та-ак, — протягнув Губанов, дивлячись, як зачиняються двері. — Видно, серйозні справи на хімічному заводі, якщо сам винахідник так упевнено говорить.
— А я дуже задоволений, що він саме тепер прийшов, — сказав Малахов.
— Задоволений?
— Так, задоволений, незважаючи на те, що він звинувачував мене в безпринциповості, м'якотілості і ще в чомусь. Прочитайте уважно, що він написав, і переконаєтеся в моїй правоті щодо Басової і всієї цієї справи.
Губанов почав читати. Він читав уважно, намагаючись не пропустити жодного слова, вловити кожен найтонший нюанс думки Ігнатьєва. Нічого не скажеш, це була переконлива заява, від неї так просто не відмахнешся. Басова, видно, і справді зробила злочин і тепер, намагаючись прикрити його, готується зробити другий, ще більший.