Выбрать главу

Василь Кожелянко

Срібний павук

Автор складає щиру подяку кандидату історичних наук Олександру Масану за допомогу у написанні цієї книги

1

Тривога повсюдно швендяла весняними Чернівцями року Божого 1938-го, як запопадливий румунський жандар, що поставив собі за мету бути скрізь і одночасно, у кожному найглухішому закутку цього «споконвічно румунського», та все-таки геть непевного міста, — для постраху ворогів Великої Румунії, особливо большевікулів і цих, як їх, українулів.

Після лютневих подій у Бухаресті, коли король Кароль II підписав нову конституцію, за якою режим у Румунії почав наближатися до загальновизнаних европейських ідеалів: італійського, еспанського, а найбільше великонімецького, кожен з королівських підданих дізнався дещо більше про марноту марнот, минущість усього сущого і швидкоплинність людського життя. Чим більше офіційна пропаганда сурмила про переваги «нового порядку», тим млявішими ставали чернівчани, менше вкладали грошей у гешефтярство, а все більше — у спожиток насущний. Тобто почали більше проїдати-пропивати-проживати у ліпших чернівецьких ресторанах, таких, як «Лукуллус» і «Палас», хоча й у гірших теж, як також не оминалося й різноманітних пивниць та винарень. Той, хто побував у Парижі, полюбляв кав’ярні — «Асторія», «Бель вю», а артистична циганерія — «Европу». Саме у цій кав’ярні 23 листопада минулого року молодий єврейський хлопець Пауль Лео Анчель, зайшовши з другом Альфредом Ґонґом випити кави з нагоди свого сімнадцятиліття, написав перший рядок вірша «Імлисті потоки струмують з небесних печер». Тоді ще ніхто не знав, що це — початок знаменитої «Нічної музики» Пауля Целяна…

Детективи кримінального бюра Чернівецької квестури поліції Кароль Штефанчук і Гельмут Гартль не були винятком серед чернівчан і теж сиділи у ресторані — у закладі готелю «Пажура няґре», тобто у «Чорному орлі» на п’яца Унірій, за найяснішого цісаря — Рінґпляц. Пили коньяк з кавою. Та це лише про людське око, а насправді одні з кращих, незважаючи на молодий вік, детективи сиділи в засідці на найнебезпечнішого розбійника Чернівців Думітру Кантеміра. Поганого ворожину такого. Бо мало того, що цей бандитисько кілька місяців тому ледь не перестріляв поліцаїв, які прийшли були його заарештовувати на потайнім помешканні по бульвару Реджеле Кароль, він ще є однофамільцем прешанованої особи — примаря Чернівців полковника Йона Кантеміра. Лише за це його варто повісити, панове офіцери, заявив детективам Штефанчуку і Гартлеви шеф кримінального бюра Віктор Попеску, а на запитання, кого, заверещав, як це вміють лише старші румунські офіцери, мовляв, Думітру, Думітру, кручя мете Думітру, а ви на кого подумали?! На нього й подумали, відповів по-тевтонськи холоднокровно детектив Гартль.

І ось тепер вони сидять у засідці. У вигідних віденських стільцях, за столом, застеленим білим обрусом і відповідно накритим — покраяна цитрина, канапки з кав’яром, кава і — для конспірації — чарки з мартелем.

— А цей капусь Гой не помилився щодо ресторану, може, Кантемір має прийти в «Брістоль»? — запитав Гельмут Кароля, маючи на увазі таємного аґента Гойшу.

— Та ні, — ковтнув із чарки Кароль, — казав чітко, «Чорний орел», тут його любка кельнеркою. Цікаво, котра з них. — Кароль фаховим поглядом ковзнув по звабливій постаті кельнерки, що минала їхній столик. — Зрештою, сидимо на державні, позаяк ми на службі, а не на гулянці.

— Ось це мене й насторожує, — картинно зажурився Гельмут, — боюсь за міністерський бюджет.

Із цим скорботним виглядом детектив Гартль замовив ще дві чарки мартелю і трохи шинки.

Розмовляли Кароль і Гельмут чистою чернівецькою мовою, тобто гармонійною мішаниною з німецької, української і румунської з рясним вкрапленням польських та єврейських слівець і зворотів.

Був ще білий ранок, і з мартелем слід уважати, тим паче, що з цим Кантеміром без стрілянини не обійтися, тож детективи взялися до газет.

— Чуєш, Каролю, — зашурхотів україномовним «Часом» Гельмут, — у Парижі недавно відбулася ліцитація книжок і автографів славних письменників і державних мужів. Автограф Адольфа Гітлера продали за вісімнадцять тисяч франків.

— Дивно, — кинув Кароль.

— Що дивного, є багато прихильників фюрера у Франції.

— Та я не про те, я теж читаю про нього. «Дойче Таґеспост» пише, з оточення канцлера Німеччини їм передають, що той працює над другою книжкою, в якій висвітлює доробок націонал-соціялістичного руху за перших п’ять літ. Досі невідомо, якою буде назва нової книжки.